Читати книгу - "Спартак"

він доручив цьому молодому патрицію, якого направляв до Красса, запропонувати йому від імені Спартака сто із чотирьохсот полонених легіонерів, що залишилися в таборі гладіаторів, в обмін на грекиню Евтибіду, яка, як він був упевнений, переховувалася в таборі римлян.

Через чотири дні він прибув у Метапонт і звідти рушив у Тури, взяв місто приступом й осів у ньому. Тут він вирішив затриматися на якийсь час, аби набрати й навчити нові легіони рабів.

Не минуло й тижня, як він зібрав понад шістнадцять тисяч рабів, яких поспіхом заходився навчати військової справи. Потім, відібравши по дві тисячі вояків од кожного зі своїх восьми легіонів, він утворив з них чотири нових легіони, довівши в такий спосіб число легіонів до дванадцяти. А шістнадцять тисяч новачків розподілив рівномірно між всіма легіонами. Отже, у кожному легіоні виявилося по чотири тисячі сімсот солдатів. Загальна чисельність воїнів знову сягала п'ятдесяти шести тисяч піших солдатів і восьми тисяч вершників.

Щойно Спартак перешикував своє військо, він вивів його з Туріїв, розташував кільцем біля міста на широкій долині й наказав спорудити посеред кола височенне багаття, на яке звелів покласти тіло Крікса, змащене пахощами.

Сюди Спартак наказав привести трьохсот римських полонених. Половина з них була в одязі фракійців, а половина в одязі самнітів. Він наказав їх поставити перед собою. Сам же він, блідий, збуджений, стояв в імператорському вбранні на підвищенні поруч із багаттям, де спочивало тіло Крікса.

Обличчя молодих римлян були бліді від сорому, деякі мовчки плакали від розпачу й злості.

— Отже, шляхетні юнаки, — з гірким сарказмом сказав Спартак, — ви вихідці з найвідоміших римських родин, предки ваші прославили своє ім'я знаменитими розбоями, шляхетним зрадництвом, грабунками, обманами та мерзенностями, скоряючи народи, спалюючи міста. На сльозах, на крові, на різанині народів вони возвеличили безсмертне місто Рим. І от, шляхетні юнаки, ви відреклися від азіатської розманіженості вашого хтивого міста, взяли мечі у свої пещені руки, занадто для них важкі, і вирушили боротися проти мерзенних і ницих гладіаторів, яких ви вважаєте не розумнішими за тварин. Шляхетні юнаки, в амфітеатрах і цирках вашої прекрасної батьківщини ви насолоджувалися кривавими боями, у яких брали участь ми, гладіатори, бідні дикі звірі в людській подобі. Ви весело сміялися, вас тішили сміховинні криваві сутички сліпих андабатів. Опускаючи вниз великий палець, ви вимагали шаленими криками смерті ретиарія, убитого мечем мирмилона. Тепер дайте й ви нам доказ своєї прославленої доблесті, розважте хоч раз тих, хто вже стільки років розважає вас: боріться один із одним, убивайте один одного й помріть гідно біля багаття цього бідного й нищого гладіатора, чия мерзенна й проклята душа бажає знайти мир і спокій, а тому вимагає шляхетної й найчистішої крові римлян.

Коли Спартак закінчив свою промову, з грудей усіх гладіаторів вирвався шалений і дикий крик, очі їхні блищали, випромінюючи жорстоку, але справедливу радість.

Триста римлян, з яких більше тридцяти належали до верстви сенаторів і понад сто — до групи вершників, стояли, опустивши очі, мовчазні й нерухомі, посередині кола, що утворилося на рівнині.

— Сміливіше, славні нащадки знаменитих родин Флавія, Фурія, Дуілія, Іенуція, Фавнія, Лівія, Муція, Процилія! — крикнув Спартак громоподібним голосом. — Сміливіше! Візьміть мечі у руки й боріться!.. Я запалюю багаття!.. Боріться!.. Клянуся богами, ми бажаємо розважатися!

По цих словах Спартак узяв запалений смолоскип з рук контубернала й підпалив купу дров. За ним так само вчинили усі начальники, трибуни й центуріони.

Поки розгорялися сухі смолисті дрова, з яких було складене багаття, римляни нерухомо стояли на середині кола. Вони не відмовлялися боротися, але не бажали добровільно підкоритися цьому ганебному для них наказу.

— Ох! — вигукнув Спартак. — Вам подобається тільки дивитися на гладіаторські ігри, а самим бути на місці гладіаторів вам не до душі? Ну що ж! — і, звернувшись до легіонів, він крикнув: — Нехай вийдуть уперед лорарії й силоміць змусять їх боротися!

За наказом Спартака дев'ятсот гладіаторів, озброєних довгими піками й залізними розпеченими списами, вийшли з рядів легіонів і, кинувшись на римлян, заходилися колоти їх і палити розпеченими списами, підштовхуючи проти їхнього бажання одне на одного.

Як не намагалися римляни уникнути цього братовбивчого й ганебного бою, та розпечене залізо примусило їх кинутися один на одного й почати жорстоку, кровопролитну сутичку.

Навколо стояв невимовний гул криків, сміху, гучних оплесків, які лунали з рядів гладіаторів.

— Убий його!.. Убий!..

— Ріж, коли, убивай!

— От так бійня! Ото бійка!.. Ох і різанина!..

Шістдесят чотири тисячі голосів злилися в єдине страшне ревіння, у єдиний жахливий крик, у суцільний прокльон!

За півгодини багаття перетворилося на попіл, триста римських юнаків лежали скалічені, мертві або поранені в калюжі крові біля згаслого багаття.

— Ох, яка справедлива наша помста! — вдоволено вигукнув Спартак, що не пропустив жодного руху під час цієї кровопролитної сутички. — Невимовно солодка радість помсти!

РОЗДІЛ 21
СПАРТАК СЕРЕД ЛУКАНЦІВ. ПАСТКА, В ЯКУ ПОТРАПИВ ПТАХОЛОВ

Мірцо, ти повинна мені розповісти, ти повинна відкрити мені таємницю, яку так ретельно приховуєш від мене протягом двох років. Ти повинна поділитися зі мною своїм таємним горем — воно однаково змучило нас обох. О Мірцо!.. Якщо в душі твоїй є хоч крапля милосердя… Якщо ти така ж шляхетна й великодушна, як і божественно прекрасна, ти сьогодні ж відкриєш мені таємницю, що віддаляє від тебе мою любов і відданість, викрадає в тебе мої гарячі поцілунки, адже я кохаю тебе, Мірцо, усією душею кохаю!

Так говорив Арторікс через двадцять днів після похорону Крікса. Він стояв біля входу в намет Спартака, повернувшись до Преторію спиною й просунувши голову в намет, аби перепинити шлях Мірці.

Табір гладіаторів був перенесений в околиці Грумента в Луканії. У табір прийшла величезна кількість рабів, і тепер у кожному легіоні було по шість тисяч солдатів. Отже піхота гладіаторів зросла до сімдесяти двох тисяч воїнів.