Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

− Що ж ти зупинилася, Ліно? − запитує Са-оір вкрадливо. – Продовжуй. Порадуй мого брата. А я подивлюся, − і він сам спрямовує мою голову так, щоб я губами торкнулася рожевої вершини з крапелькою еякуляту.

Я підкоряюся, навіть не замислюючись. Мені дійсно хочеться зробити А-атону так само добре, як робить він мені зараз. І начхати вже, що його брат на це дивиться. Навіть допомагає мені, спрямовуючи рухи та утримуючи за волосся. Порочність ситуації знову виводить міру мого збудження за нові грані. Здається, я починаю звикати до думки, що зовсім зіпсована у своїх сексуальних уподобаннях.

Відкривши рота, вбираю член так глибоко, як тільки можу. Подаюсь назад, і знову насаджуюсь. Тепер ще глибше. Допомагаючи собі однією рукою, другою гладжу, де доведеться. Рухаю головою вгору і вниз, впускаючи щоразу все далі, не звертаючи уваги на дискомфорт, неприємні позиви й рясну слину.

− У чоловіків дуже чутлива мошонка. І місце за нею, – тихо повідомляє мені на вухо Са-оір, продовжуючи стискати волосся. − Доторкнися його там. Приласкай.

І мої пальці ковзають по пружних мішечках, знаходячи те місце, яке мені підказали.

Нагородою моїм зусиллям чується гуркітливий стогін. І тіло А-атона піді мною напружується, як тятива, тремтіння пробігає по ньому щоразу, коли головка плоті майже впирається мені в горло. Мій білий се-аран вже й сам штовхається назустріч, беручи мій рот. Беручи мене пальцями у всі отвори.

Ласка його рота стає все жорсткішою. І наші стогони звучать тепер в унісон.

Насолода росте в мені вогненною лавиною, затоплюючи свідомість. І я тепер по-справжньому вдячна Са-оіру, що він контролює мої рухи. Сам насаджує мій рот на член брата, якимось неймовірним чином відчуваючи мою межу. Тому що я сама більше не контролюю себе, свої рухи, я просто згоряю в вогненному шквалі оргазму, що підступає.

І в той момент, коли плоть А-атона вистрілює мені в горло теплою спермою, а його гарчання вібрацією проникає в моє палаюче нутро, я і сама вибухаю шаленою насолодою під натиском шалених відчуттів, що переповнили мене.

Лише через пару хвилин відсторонююся, хрипко дихаючи й випускаючи з рота злегка обм'яклий після розрядки член. Проковтнувши, заплющую стомлено очі. Дозволяю собі просто розпластатися на А-атоні, що так само важко дихає. Відчуваючи, як він гладить мене по спині, стегнах, скрізь, куди може дістати. І мені навіть не соромно, що я лежу саме так, як лежу. І що він бачить те, що бачить.

− Яке бурхливе у вас прощання. Мені навіть заздрісно трішки стало, − іронічно тягне Са-оір, завалюючись поруч. – Може й самому полетіти кудись? Ліно, а мене так само проводжатимеш?

Перебираючи моє волосся, він легенько тягне мене за пасмо. Доводиться повернути голову. Я навіть намагаюся піднятися, але в мене виходить тільки скотитися... в обійми свого темного се-аран. З його ж допомогою. Отримавши мене у свої руки, Са-оїр відразу переміщає мене так, щоб влаштувати мою голову у себе на грудях.

А через хвилину А-атон, що віддихався, теж пересувається до нас. І несподівано влаштовує голову на розвилці моїх стегон, обхоплюючи мене однією рукою. А долоню другої притискає до низу мого живота, обдаючи шкіру лоскітним теплом. Неначе сканує... Мене? Чи малюків?

− Якщо сильно гориш таким бажанням, можеш вирушати замість мене. Я зараз навпаки нікуди не хочу летіти, – із задоволеною усмішкою заявляє він братові.

***

– Сніданок із нами розділиш? − за годину з гаком питає Са-оір у брата, спостерігаючи, як той зосереджено одягає все, що йому подає Чотжар.

Суріші, сорочку, кітель… А потім раптово металеві чоботи, нагрудник… наплічники. Це ж бронекостюм. Такі я бачила на братах, коли ми літали до Тан-Гереїша.

Його справи настільки небезпечні?

– Ні. Я дозволив собі надто захопитися… прощанням. І тепер трохи спізнюся до наміченого часу відбуття, – відповідає А-атон на запитання брата. При цьому нагороджує мене відверто палким поглядом, змусивши згадати всі деталі цього «прощання». Спочатку в ліжку, потім у купальнях… довго, болісно солодко… – На кораблі поснідаю. Погодуй нашу вагітну се-авін як слід за нас двох.

Якщо за двох, я лусну. Занадто вони люблять згодовувати мені все з рук. Заводить моїх се-аран такий спільний прийом їжі. Варто про це подумати й згадується, як вразила мене реакція А-атона, коли він вперше годував мене на кораблі.

− Обов'язково, − руки Са-оіра стискаються навколо мене сильніше, притягуючи спиною ближче до своїх грудей. Моєму темному се-аран сьогодні майже не перепало солодкого, бо він, мабуть, вирішив поступитися братові можливістю отримати максимум моєї уваги перед розлукою.

Зараз же, отримавши се-авін нарешті у своє повне розпорядження, Са-оір зі зручністю розташувався в кріслі, а мене влаштував у себе на колінах. І вочевидь не збирається відпускати найближчим часом. Добре, що я хоч сукню встигла надіти, яку мені всезнаючий і всюди встигаючий Чотжар в руки вклав. Перлинно-білу, повітряну і майже напівпрозору, з двома розрізами з боків спідниці, що дозволяють моєму се-аран безперешкодно погладжувати мої оголені ноги.

– Що із системою безпеки палацу? − змінює тему А-атон, завершивши одягатися і беручись за плетіння своєї складної коси.

Чотжар беззвучно вислизає до сусідньої кімнати, залишаючи нас утрьох.

− Замкну купол відразу, як ти полетиш. Уся особиста варта перевірена ще раз і подвоєна. Допущених до особистого крила слуг також перевірив особисто. Решту дрючить по десятому колу служба безпеки. До того ж я тут залишаюся. Ніхто не нашкодить ні нашій се-авін, ні спадкоємцям. Можеш не турбуватися і повністю зосередитись на ділі. І я все-таки наполягаю, щоб ти взяв додатково загін моїх дарків.

– Щоб їхня присутність зірвала мені всю операцію? − кривиться А-атон. − Ти ж знаєш, які боязкі ці ранвіші. Варто мені притягнути з собою на їхню планету твоїх головорізів, і жодних відомостей я не отримаю. Або мене навіть у верхні шари атмосфери не пропустять. А це неприпустимо зараз, коли ми нарешті можемо отримати незаперечні докази проти Менетнаша.