Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

60

Я встигаю тільки охнути. А потім ривком кидаюся до нього, щоб стиснути в обіймах та уткнутися в шию.

– Все добре, Поліно, – шепоче він, гладячи мене по спині та волоссю. – Все добре. Ти в безпеці, тебе ніхто не посміє торкнутися.

Горло перехоплює, дихати важко, перед очима з'являються непрохані сльози. Знаю, що поводжуся безглуздо, але нічого не виходить. Я лише слабка жінка, яка ніколи не хотіла ходити по гострій небезпеці. І це насправді так. Мріяла вилікувати Єгора, зустріти доброго чоловіка, закохатися та вийти за нього заміж.

Дамір похитує мене в обіймах, а потім трохи відсувається та притискається до губ. Від його поцілунку, довгого та чуттєвого, голова йде кругом. Дамір вміє цілувати так, що весь світ відступає убік, дозволяючи залишити лише момент близькості.

Мої руки гладять його плечі та спину, насолоджуючись дотиком до твердих м'язів через тонку тканину сорочки. Боже, який він гарячий, просто до божевілля.

– Якщо не хочеш, я зупинюся, – шепоче він у мої губи, що знемагають від спраги нових поцілунків.

– Хочу, – судомно видихаю я. – Дуже хочу. – І несвідомо впиваюся в його сорочку.

Дамір сміється, акуратно прибирає мої руки та знімає одяг. Я можу тільки затамувати дихання та спостерігати за його чудовою статтю. Мені дістався найкрасивіший чоловік на землі. Все це схоже на сон, але моя реальність. Моя справжнісінька реальність.

Слідом за його одягом убік відлітає моя шовкова комбінація, яку я все ж таки одягла, вирішивши, що не варто лягати тільки в спідній білизні.

– Яка чудова річ, – муркоче Дамір, ковзаючи губами по моїй шиї та ключицям. – Дасть фору всім вбранням від знаменитих модельєрів.

Я відчуваю, як мої щоки заливаються рум'янцем.

– Але це не означає, що я відмовляюся купувати тобі все, що захочеш, – обпалює його подих мою шию, а пальці стискають соски.

Виходить тільки жалібно застогнати та прогнутися, розсовуючи ноги. Від слів Даміра лише спекотніше, хочеться, щоб він продовжував. Його збудження вже не можна ігнорувати, втім, воно так само сильне, як і моє.

Від того, як він мене пестить, я тремчу та стогну, через видих благаючи про більше.

– Хочу тебе, будь ласка, хочу… – шепочу як заведена.

Дамір цього разу не має наміру довго терпіти сам, тому входить у мене одним рухом, змушуючи вигнутися та скрикнути. Я вигинаюсь, але він стискає мене у своїх сталевих обіймах. А потім починає так рухатися, що я повністю втрачаю себе, будучи в змозі тільки скрикувати від кожного проникнення.

– Солодка… моя… кохана, – його хрипкий голос не дає нормально розуміти. – Щоразу, коли тебе бачу, не можу думати ні про що інше, крім того, як зірвати одяг та відразу взяти. Що ти зробила зі мною, Поліно?

Відповісти не виходить, всі слова перетворюються на стогін. Я навіть не думаю про те, що в будинку може бути ще хтось. Якби хоч промайнула про це думка, то я згоріла б із сорому.

– Даміре, так! Так!

Оргазм накриває настільки яскраво, що я ледь не знепритомнюю. Занадто добре, надто правильно, надто…

Ми лежимо в обіймах один одного та не можемо ворухнутися. Але, якось відпочившись, виходить підняти голову та притулитися до губ, щоб у довгому та шалено солодкому поцілунку показати всю подяку за те задоволення, яке пізнала з ним.

– Сподіваюся, ми більше ніколи ні з чим таким не зіткнемося, – задумливо промовив він, перебираючи моє волосся.

Я притискаюся щокою до його плеча і тільки видихаю.

– Як можна бути таким…

– Жадібним? Дурним? – Уточнює Дамір з погано прихованою усмішкою. – Немає межі цьому, Поліно. Ніхто ніколи не зможе пізнати межі ні жадібності, ні дурості людської.

Мені завжди хочеться вірити у краще, але тут я не можу з ним не погодитись. Тож навіть не знаю, що сказати. Деякий час ми мовчимо, але потім все ж таки тихо питаю:

– Що будемо з Бєльським?

– Здали його куди треба, – відповідає Дамір, погладжуючи мене по стегні. – Не думай, що ми тут влаштовуємо з Карімом суд лінчу у себе в підвалі.

Я мимоволі захихотіла. Якось про це не подумала, не кіно, зрештою.

– А Ірен?

– Ірен нашої розмови вистачить до кінця життя, – промовив він. – Наскільки мені відомо, вона вже покинула країну. Я чітко дав зрозуміти, що якщо ще раз зустріну на своєму шляху, то засаджу за ґрати дуже надовго.

Запитувати деталі розмови зовсім не хотілося, як і щось слухати про цю змію додатково. Що Дамір, що Карім однозначно дали зрозуміти, що ніхто з них не возитиметься з тими, хто везе себе як остання тварюка.

Мене раптово стиснули так, що стало важко зітхнути.

– Ай, Даміре! Що таке?

– Я ось думаю, крихітко, у тебе тепер як з часом? З твоїм босом я поговорив дохідливо, так що чіплятися не буде. Тож давай подумаємо, як ми підемо за сукнею?

– За сукнею? – спантеличено моргаю я. – Даміре, я до ладу нічого не вдягла ще з того, що ми купили нещодавно. Що за сукня?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍