Читати книгу - "Спустошення"

что оно у меня там заработает, потому что был там девять лет, и это «мои» условия. Этот момент наступил, и я в прошлом году на два месяца снова оказался в тюрьме. Снова за политику. И там мне передали книгу Бориса Олеговича Гурова «Психоинженерия», а также книгу «Герметическая традиция» Юлиуса Эволы. Я отказался от всех остальных книг в пользу этих двух и изучал только их: один день читал «Психоинженерию», другой день — книгу Эволы. В результате я увидел, как удивительным образом эти две книги дополняют друг друга, притом, что одна — это метафизика, апелляция к Традиции, к алхимии, а другая — современная технология. Одна — достаточно поэтична, а другая — чисто практическая, написана очень сухим, выжатым научным языком. Я начал вспоминать все, что было усвоено на занятиях у Бориса Олеговича, и как и ожидалось, оно заработало. Это был один из самих чудесных дней в моей жизни, когда все ожило. Каждый день у меня были невероятные экзистенциальные открытия. Я начал все это записывать в дневники. И если все свои предыдущие записи я сжигал, то этот мне захотелось сохранить и я выложил его в интернете. Напоследок хочу сказать, что политическое, и быть может, даже военное рассмотрение с точки зрения реванша нашей организации может дополнить такой факт, что в последние годы существования Советского Союза Борис Олегович разрабатывал данные технологии для под­готовки советских космонавтов. Все помнят о доктрине СОИ и все, что с этим связанно. Спасибо.

Володя сів, і Федір побачив, як перемінився на обличчі Мошковіц, хоч і намагався не показувати цього. Поки Володя виголошував промову, Федір чув, як поміж психоінженерів пробігали смішки — для них Володя був знайомим персонажем, і чути його імперські теми було чимось на зразок місцевої потіхи, однак, Девід раптом почав дивно оглядатися навколо, ніби по-новому вдивляючись в обличчя присутніх. Федір чекав, що скаже Гуров — чи пом’якшить ефект від слів Нетребіна, однак той із непроникним виразом на обличчі продовжував дивитися в зал. Федорові вже був час вибігати на «Сцену Хайнлайна», тому, скориставшись паузою, він тихо встав і вийшов із лекторію.

«Буду об 11:30, — прийшло йому повідомлення від Карманова. — Раніше — ніяк. Треба, щоб ти переглянув спіч».

Ряди між стендами почали поступово заповнюватися публікою. Біля деяких експозицій збиралися вже чималенькі юрми. То тут, то там йому зустрічалися яскраво нафарбовані школярки у сексуальних костюмах героїв аніме, одягнутих у химерні стім-панкові костюми юнаків. Федір поспішав до сцени Хайнлайна, де за сорок хвилин мали бути виступи Віткора Чижа і Карманова.

— Привіт, Могило, — привітався хтось до нього. За столиком «Вайтхед-кафе» сиділи Ангелюк і його дружина, колишня випускниця школи Гурова, Наталя. — Вип’єш із нами кави?

Федір, зваживши на те, що до приїзду Карманова ще лишалося трохи часу, сів до них.

— Ну що, втерли вам носа? — спитав Ангелюк, передаючи йому каву.

— У якому сенсі?

— Кажуть, що у вас там нічого не працює, — Ангелюк, який вірив лише у філософію і вкрай мало — у психотехнології, скептично посміхався.

— Ні, чому ж, усе працює. Проблема з операторами. Немає кому це запускати.

— Ти знаєш, Могило, насправді ця проблема триває вже десять років, — сказала Наталя. Наталя відбула вишкіл в одному з ранніх наборів Гімназії, пройшовши через усі соціальні експерименти Гурова, зберігала певний скепсис до того, чим займався Борис Олегович.

— Борис Олегович, скільки я його пам’ятаю, завжди носився з психоінженерними мовами, і завжди була та сама проблема — все працює, але немає операторів. Мовляв, «людський матеріал не той». Мені це нагадує Майрінка — «Ангел західного вікна». Гуров так само говорить уже десять років: завтра, завтра, завтра воно запрацює. І, просто дивлячись тверезо, у мене мимоволі з’являються підозри: якщо за десять років нічого не відбулося, може, король — голий?

— Не відбулося сьогодні, так відбудеться завтра, — переконано відповів їй Ангелюк. — Якщо є технології, одного дня вони запрацюють.

— Усе працює, — запевнив Федір. — Просто, справді, це техніки, які можуть опанувати одиниці...

Наталя, перебираючи мереживні рукавички на руках, подивилася на Федора з недовірою.

— Мені здається, Гуров людина достатньо чесна, та йому не вистачає сміливості визнати, що проект не відбувся. Мені взагалі іноді думається, що вся ця психоінженерна мережа — це не технологічний, а скоріше соціальний проект, просто, щоб було з ким спілкуватися...

Федір відчув, що його заганяють у кут.

— Щодо мене, то я безмежно переконаний, що у Гурова був глибокий духовний досвід і психоінженерія — це відображення цього досвіду, — сказав він. — Але, схоже, щоби поділитися цим досвідом з іншими, потрібно ще щось. Просто Гімназії замало, — Федір покрутив горнятко з кавою в руках, роздумуючи, чи ділитися всіма своїми думками з Ангелюками. — Психоінженерія намагається зараз стати новою традицією — новою духовною системою, що допоможе людині піднятися на той рівень, де душа зустрічається з небом. І мені здається, що саме через це воно і не працює. Що все не так просто якраз тому, що є претензія на трансцендентність. Щоб воно запрацювало, насправді потрібен досвід. Ти можеш, так би мовити, зійти на вершину гори, підготувати себе для зустрічі з Богом, але чи прийде Він — це незрозуміло й залежить геть не від технік. Може, прийде, а може, і не прийде. Мені здається, так само з психоінженерією. Щоб вона ожила, щоб це все запрацювало, потрібен дозвіл «звідти». А якщо його немає, ну... тоді це просто ефектна концепція... Можливо, вона не для цього часу, або не для цього світу...

Наталя звернулася до чоловіка:

— Пам’ятаєш, Ярославе, як Нетребін на одному засіданні сказав: «Я традиціоналіст, який постійно намагається отримати відповідь із тамтого боку. Я дзвоню і дзвоню, а слухавку все ніхто не знімає. Але, хоча слухавку ніхто не знімає, я продовжую залишатися тим, ким я є».

— Слухавку зняли один раз, коли Борис Олегович був на самоті. Проте не факт, що її знімуть тепер, навіть якщо ми навалимося всім світом, — відповів замість Ангелюка Федір.

Наталя кивнула.

— Мені здається, Могило, що проблема Гімназії в тому, що не відбулося чуда. Скільки я знаю цю організацію, вона була завжди орієнтованою на те, щоб це чудо прийшло, щоб усе запрацювало, але чуда не сталося.

— Васік Кабанов — це чудо Гурова. Васік бачив Бога. Тільки чомусь Васік, щойно в нього це сталося, втік від усього цього, а Борис Олегович сподівається, що чудо прийде ще раз.

— Справа у мотиваціях, — погодилася Наталя. — Вони всі були поцейбічні. Ніхто, насправді, не пробивався туди, на той бік. Мені