Читати книгу - "Сірано де Бержерак"

(схрестивши руки)

І справді проста річ! Як я не догадався! Ну, скільки ж їй писав па тиждень я листів? Один раз? Два? Чи три? Чи; може, п’ять разів?

Сірано

Ні, більше.

Крістіан

То щодня?

Сірано

Щодня. До того ж двічі.

Крістіан

(шалено)

А, розумію я! Поглянь мені у вічі! Так от пояснення твоїй одвазі де! П’яний од пристрасті…

Сірано

(помітивши Роксану, що вертається)

СтривайІ Вона іде!

Вони швидко заходять у шатро.

СЦЕНА VIII

Роксана, Крістіан; у глибині надходять і проходять гвардійці. Карбон і де Гіш дають наказ.

Роксана

(підбігає до Крістіана)

Тепер, коханий мій…

Крістіан

(бере її за руку)

Тепер признайся, мила, Яка тебе сюди вела незборна сила Крізь безліч небезпек?

Роксана

Лише твої листи!

Крістіан

Що?

Роксана

Бурю і вогонь могла я перейти, Бо ті листи твої навік мене сп’янили… Ти стільки їх писав, і щоразу бриніли Красніш вони й ніжніш…

Крістіан

Це щось незрозуміле! Як! ільки ті листки, той списаний папір…

Роксана

Мовчи, не знаєш ти! Повір мені, повір! Коханням без межі тебе я покохала, Як мова з уст твоїх незнана залунала, І душу я твою спізнала золоту. О, серце віддавав ти кожному листу, І я, читавши їх, переживала знову Той вечір, коли ти так ніжно, так чудово Зі мною говорив, захований в імлі… Як Одіссеєві блукали кораблі[33], А Пенелопа ткань свою безкрайну ткала, – О друже! Дім би свій і пряжу занедбала Цариця славлена, коли б такі листи Писав їй Одіссей, як це умієш ти, І милого шукать, од пристрасті шалена, Полинула б вона, безумна, як Єлена[34]!

Крістіан

Але ж…

Роксана

Читала їх і умлівала я, Тобою я жила, була я вся твоя! То ж пелюстки душі, прекрасної без міри!