Читати книгу - "Вогняна зима"

Утім, підтримувати всі набуті контакти, переважно — цікаві й випадкові водночас, Богдан Пташук не мав можливості. Разом із спортсменами увійшов у невеличку групу, яку Ігор Щербань самоназвав мобільним загоном, відразу заявивши: вони не підпорядковуються нікому, хоча діють разом із усіма, орієнтуючись на ситуацію.

Ось чому, не вірячи в можливість та ефективність чергової, надцятої мирної прогулянки, вони все одно прийшли рано на Майдан.

Їхня команда, у роздобутих десь Колею Графом металевих зелених касках, легких бронежилетах і велосипедних наколінниках, улилася в натовп, який уже рушив угору по Інститутській. Хоч частину барикад на Грушевського згідно з якимись домовленостями розібрали, іти туди ніхто не наважився — шлях далі перекривав «Беркут» разом із солдатиками внутрішніх військ. Не планувалося жодного маневру, бо іншої дороги, крім як Інститутською, просто не було. Не входячи до жодного зі штабів, не вважаючи себе великим стратегом, Птаха чудово розумів: там вулицю теж перекриють, колотнечі не уникнути.

До подібних локальних сутичок майданівці готувалися завжди. На кожний такий випадок у них був необмежений, невичерпний запас вигуків: «Ганьба!» та «Зека геть!». Сам збирався трошки покричати.

Тож коли спереду рвонула перша граната, не відразу включився.

У той момент він разом зі своїми вже дійшов до виходу з метро й побачив, як спереду, від Шовковичної, посунули назад люди. З ними змішувалися ті, хто саме виходив із підземки, дорослі чоловіки мовчки завертали вниз, аби обійти чи то розгніваний, чи то наляканий, та хоч як — буремний натовп. Жіночки в зовсім не відповідних до несподіваного лютневого потепління пальтах і шубках почали обурено кричати, коли натикалися на когось чи хтось налітав на них. Уваги на крики ніхто не звертав, бо вже було на що дивитися — у небо, над дахами, ураз піднялися клуби чорного диму.

Заляскали постріли, від звуків яких майданівці встигли відвикнути. Частіше загуркотіли гранати. Прорізав ядучі димові пасма поодинокий феєрверк.

— З Груші, — процідив Батон, не зводячи з диму очей.

— А? — перепитав Птаха.

— Бе. На Грушевського шини запалили, не інакше. Вітер усю радість сюди жене. Спереду — якісь каруселі. Я ж тобі казав…

— До чого тут я!

— Ні до чого, — Батон сплюнув собі під ноги. — Піди розбери, що і хто взагалі до чого. Чує моє серце, буде сьогодні друга серія.

— Груша два, — уставив Коля Граф. — Тільки, старички, вона ж відкрита. Беркутня ломанеться в тил, — для наочності він окреслив у повітрі коло. — Для того все й робилося.

— Зливають, по ходу, — буркнув Батон.

— Зливають в унітаз, — зауважив Ігор. — І тільки того, хто готовий злитися.

— В екстазі, — ляпнув Граф.

— Ну-ну, зараз усім тут готують екстаз, — Щербань поправив каску, перевіривши, чи міцно вона сидить на голові. — Погнали, мужики. Або вперед, або назад, стояти не вийде.

Четвірка швидко, уже не перемовляючись, посунула вперед, ближче до вибухів та пострілів.

Минули Банкову, де вглибині монолітом стояли відгороджені щитами беркутівці, і Птасі стрельнуло — ось, вони ж так само можуть отримати команду й ударити з тилу. Усе одно ніхто не додумається піти на Адміністрацію, тим більше, що Яник навряд чи там. Аби справді сидів на робочому місці, натовп зараз ніщо не могло зупинити.

Та «Беркут» за сотню метрів — не найкраще сусідство, коли попереду починається серйозний заміс. Птаха хотів смикнути когось із своїх, нагадати про невраховану небезпеку. І враз передумав.

Бо повз них, від Шовковичної вниз до Майдану, повстанці вже вели під руки пораненого. Простоволосий чоловік у камуфляжній куртці намагався йти сам, та його тримали міцно. Поруч крутилася швайкою дівчина-волонтерка з Медичної служби, намагаючись витерти йому кров із обличчя.

Поранених раптом стало більше.

Вони були всюди, посеред вулиці, на бруківці, на тротуарах, сиділи, стояли, відходили від шоку, дозволяли оглянути себе й обробити рани, вимагали, аж до істерики, рятувати інших, бігти на допомогу, кликати підмогу. Крики змішувалися з вибухами, теплий, зовсім не лютневий вітер насичував повітря горілим запахом. Птаха в якийсь момент закашлявся, помітив когось із пов’язкою на лиці, згадав — є така сама в кишені джинсів, та не витягав — просто прискорився.

Спершу він та інші, хто квапився до епіцентру нової сутички, почули про вантажівки, якими перегодили вулицю. Далі Птаха побачив перешкоду сам. «КамАЗи» утворили собою барикаду, по обидві боки якої обмінювалися традиційними привітами повстанці й беркути. Звідти летіли шумові гранати, кожен вибух якої розганяв довкола людей, і хтось обов’язково падав на бруківку, оглушений. Туди посилали «коктейлі Молотова», їх уже підносили спритні майданівці. Заразом жбурляли каміння, і цих запасів мало вистачити: по новій лінії зіткнення повстанці заходилися довбати бруківку.

Ще не розібравшись, якою тут і тепер повинна бути його роль, Птаха побачив — вантажівки рухаються. Крізь гуркіт тут же прорвався рев моторів, і одна з машин посунулася, звільняючи прохід. Він ще не встиг стати достатньо широким, як в утворену пройму потік живий людський струмок.