Читати книгу - "Медлевінґери"

Стогін посилився, тепер він звучав вимогливо. Напевно, Йоганнесові слід було бути обережнішим, він сам це розумів; зрештою, він був майже переконаний, що Томас викрав Антака і Ведура. Але Томас був ще й батьком Ліни і людиною, яку Йоганнес вже багато років хотів бачити своїм батьком.

— Чекай, я зніму!

Томас закричав, а Йоганнес намагався не думати, як то — коли тобі з рота зривають великий пластир.

— А-а-а, прокляття! — вилаявся Томас. — Ти що, здурів? Ай!

Йоганнес озирнувся.

— Тут десь є ножиці? — спитав. У нього тремтіли коліна.

Томас застогнав.

— У столі в шухляді, — відповів він. — Якщо знайдеш.

Йоганнес знайшов. Шухляда була вирвана з закріпленого на підлозі столу, і весь її вміст валявся на підлозі. Великі кухонні ножиці лежали поряд.

— Та-а-ак! — прошепотів Йоганнес, нахиляючись над Томасом. Щойно тепер він побачив, що з рани на чолі на підлогу крапала кров. А такої велетенської ґулі Йоганнес ще ніколи не бачив.

— Швидше! — сказав Томас. — Ти не уявляєш, як воно тисне!

Йоганнес розрізав синтетичну білизняну мотузку, якою були зв'язані руки і ноги бранця. Томас знову скрикнув. Потім Йоганнес обережно зняв мотузки з зап’ясть і щиколоток.

— Ось! — прошепотів він. — Все вже о’кей.

Якийсь час Томас не ворушився.

— Ну, я, мабуть, не назвав би це все о’кей, — сказав він стогнучи. — О’кей я уявляю собі трохи інакше.

Електричний чайник вони витягли з-під Томасових сорочок, поміж друзками знайшлися пакетики чаю. Тепер Томас з Йоганнесом всілися один навпроти одного й дмухали на гарячий чай.

— Насамперед розкажеш мені, що ти тут робив уночі! — озвався Томас, надливаючи чай. — Бо це ненормально.

Йоганнесові хотілося сказати, що зараз є ще багато іншого, більш ненормального, але стримався. Думки переверталися у нього в голові. Те, що сталося, могло означати що завгодно. Тому слід бути обережним. І спробувати якомога більше довідатися.

— Я хотів зробити Ліні сюрприз, — пояснив він. — Брітти все одно ніколи нема вдома, і мені стало нудно.

— І ти собі просто взяв і пішов уночі? — спантеличено промовив Томас. — Як ти думаєш, що на це сказала би твоя мати?

— Але ж ти мене не видаси? — благально сказав Йоганнес. — Зрештою, я ж тебе врятував!

Томас похитав головою.

— Ліни тут нема! — продовжував він. — Хіба ти не знав? Коли я вечорами працюю, вона завжди в бабусі Ільзи.

Йоганнес вирішив не відповідати на це запитання.

— І на тебе напали? — поцікавився він. — Може, варто викликати поліцію?

— Що ти?! — злякався Томас. — Щоби вони дізналися, що я тут живу? Ні, про це не може бути мови.

— А! Правда… — промурмотів Йоганнес. Звісно, це й справді могло бути причиною. А може, й ні… — Але хто ж то був?

Томас обережно зробив перший ковток.

— А звідки я знаю? — сказав він. — Але йому достоту бракує клепки! То ж видно з першого погляду, що тут нема чого красти!

— На напад з метою пограбування це не схоже, — сказав Йоганнес. Йому це було відомо з детективів. — Якщо він не взяв грошей. Він тут щось шукав.

Йоганнес уважно подивився на Томаса.

— Логічно! — погодився Томас. — Я це теж зрозумів! Приходжу з роботи додому, відчиняю двері, раптом — ніж до горла! «Давай сюди!» — кричить тип з капроновою панчохою на голові. «Ну, давай сюди!» Мені здалося, що я в кіно.

— Серйозно? — перепитав Йоганнес. Він хотів збагнути, де можна вірити Томасові, де — ні. — І що він шукав?

Томас знизав плечима.

— Без поняття! — відповів Томас і обережно помацав ґулю на чолі. — Ай, дідько! Хай там як, лагідним він не був.

— Ні, не був, це помітно, — сказав Йоганнес. — Може, рану треба зашити? Чи принаймні накласти скоби?

Томас похитав головою:

— Нічого страшного.

Йоганнес подумав, що це могло би видатися підозрілим.

— Але ж він сказав тобі, що шукає! — вигукнув він. — Бо інакше це просто якийсь ідіотизм.

— «Давай її сюди!» — от що він верещав. І безперервно мене гамселив. Думаєш, у такій ситуації можна щось почути? Хай я його піймаю!

— Може, він хотів твої документи? — запитав Йоганнес, гордий з того, що це спало йому на гадку: так він міг непомітно у них зазирнути.

— Мої документи? — здивувався Томас. — Навіщо?