Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

кількість яких постійно зростатиме, ми вигадуватимемо обряди й манії, які ретельно плекатимемо, ми ненавидітимемо одна одну, підслуховуватимемо за старими, що перешіптуватимуться за ширмою: хто має трохи мате, у Люсі вискочив ячмінь, щоб ячмінь зійшов якнайшвидше, треба потерти його дупкою мухи, хай він сюди не потикається, я вже замуровую двері, щоб ніхто більше не міг потрапити в цей будинок, я не бажаю його тут бачити, краще стати сліпим на додачу до глухонімого, тільки б його не бачити. Я хочу тебе захистити. Не дитини він хоче від тебе, Інес, вона його ніколи не цікавила. Хіба не стає тобі ще страшніше від усвідомлення того, що він хоче тебе? Ти вправно захистилася цим міфом про дитину, залишивши дона Херонімо благально стояти за дверима. Тобі страшно, що він прийде сюди й візьме тебе і далі з тобою спатиме, навіть не маючи надії, і це було б найгірше, найнездоланніше з усього, я не в силах терпіти… Ти говориш стільки всього дивного, Інес, ти вже не така, як раніше, моя подруга дитинства, майже родичка — Інес і Ракель нерозлийвода — я не впізнаю тебе, і якщо чесно, мені від тебе трохи гидко і страшно.

— Як тобі мене впізнати, якщо я сама себе не впізнаю? Ніби якась інша жінка говорить те, що говорю я, й відчуває те, що я відчуваю.

Звісно, місіа Ракель дивиться на тебе й розуміє, що то не ти. Уперше, хоч ти цього не усвідомлюєш, ти не брешеш. Доктор Асула залишив від тебе так мало: посивіле, а втім незмінне волосся, нігті, поламані від роздряпування тих же нічних жахіть, які роздряпують старі в цьому будинку, щоб урятуватися, щоб не впасти, щоб їх не забрали, щоб їх не замкнули, ну і, звісно ж, твою шкіру, твою поверхню, таку занехаяну й поплямовану тепер, але все ж твою. Чого ти не знаєш — так це того, що всередині цього мішка зі шкіри доктор Асула й Емператрис замінили геть усе, ти думаєш, що вони щось там залишили, але ні, вони не залишили нічого, тобі видається, ніби вони забрали лише твою матку, але навіщо вона їм, якщо вона ні до чого не придатна, їх цікавили органи, які важче дістати і які потім можна буде пересадити іншим клієнтам, які заплатять за них більше, й завдяки цьому збагатитися, як збагатилися ті двоє у своїй швейцарській клініці, пильне око й лаписька Асули, які знають, що саме вибирати, білий чепчик зосередженої Емператрис, яка зводить рахунки й розподіляє зміни за своїм білим столом, який я так добре знаю, у білій кімнаті, яку я теж знаю, в оточенні білих медсестер у масках, які беззвучно ковзають у своїх ґумових капцях, щоб жоден шум не потривожив пацієнтів, які з'їжджаються з усього світу, щоб ті двоє потвор позбавили їх того, чого вони прагнуть позбутися, й пересадили те, чого вони хочуть, вони змінюють людей, перетворюють одну особу на іншу, деформують їх, видозмінюють, міняють місцями, будь-які трансформації можливі в їхніх білих лабораторіях, де до єдності людини немає жодної поваги, а у білій холодній кімнаті у скляних підписаних банках із цінниками, виставленими Емператрис, вони зберігають органи, які крадуть у всіх нас і які продають за шалені гроші, адже, зрештою, ця клініка найвідоміша, найуспішніша в усьому світі, хто б міг уявити, який на нас чекатиме успіх, Крисе, звісно, ти ніколи про нього не мріяв, і я навіть не певна, чи колись прагнув, я доклала неабияких зусиль, щоб витягти тебе з летаргії в Ринконаді, струсонути тебе як слід і переконати, що пора втікати, Крисе, пора, зараз найкраща нагода, якщо ми не втечемо зараз, Херонімо нам помститься, втікаймо, нема чого нам тут залишатися, я маю поквапитися, якщо я не покваплюся, то буде запізно, саме тому я заздалегідь спакувала валізи, врахувавши все до дрібниць. Уранці наступного дня Басиліо забрав їх на машині, яка чекала на них на певній відстані від будівель Ринконади, захована серед ожини, щоб раптом її не побачив Бой і не почав ставити запитання. Очікуючи повернення велетня, щоб уже на своїх плечах він забрав її, вона наводила останні штрихи свого вранішнього туалету, як завжди неквапливо, але сьогодні по-особливому. Вона намагалася зробити все якомога тихіше, щоб не розбудити Криса, який похропував у подружньому ліжку. Він спав багато. Насправді майже весь час: пізні ранкові пробудження, нескінченні сієсти, дрімання в гамаку, позіхання в надвечір’я або між харчуванням. Нудьга — виправдовувався Крис. Але насправді він був таким через те, що багато пив: його віддих міг легко спалахнути, якби хтось підставив під нього запалений сірник, його єдине око було помутнілим, виряченим, залитим кров’ю, а склянка віскі завжди стояла поруч. Звісно ж, йому було нудно. Зрештою, тут була і його вина: роботи, справжньої роботи, не було вже багато років, оскільки Бой зростав здоровим і розвивався, як і будь-який інший підліток; трохи прищів, ангіна взимку, вивих щиколотки на його слабеньких ногах, не більше.

Емператис не раз доводилося казати йому, щоб він не був дурнем і припинив набридати їй своїми прожектами про клініку, щоб не крутив заяложену платівку про те, ніби шкодує, що приїхав до Ринконади, до цієї пустелі, яка не дає жодних стимулів до відродження його давньої амбітної мрії — належати до когорти найкращих у своїй професії. Замовкни, — кричала на нього Емператрис, — тюхтій, ось хто ти, хоч ти й кажеш, що сумуєш за своєю наукою, та насправді тобі більше до вподоби твої сієсти, твоє віскі і твої походеньки з найтовстішою жінкою у світі (щойно Емператрис дізналася про інтригу, вона стала годувати ту жінку самим хлібом і водою, аж доки та не втратила своїх принад). Одружившись із ним, вона гадала, що одружилась із кимось, зі справжнім ученим… Але виявилося, що з оцим — п’яничкою-хропуном. Спочатку, коли Емператрис зворушувало нарікання її чоловіка, вона казала йому: нічого страшного, ми назбирали купу статків, які зберігаються в женевському банку, якщо хочеш, ми можемо втекти й відкрити у Швейцарії клініку, а я допоможу тобі перетворити її на світоч науки, який осяюватиме весь світ. Ці проекти, які пашіли життям у перші роки шлюбу, з часом зійшли нанівець. Коли Крис залишив позаду те, що він називав «героїчною кампанією» з порятунку життя потвори, яка без його вмілих, але також потворних, рук, найпевніше, померла б, він вирішив опублікувати працю про цей випадок. Дон Херонімо заборонив йому:

— Докторе Асуло, я найняв вас, щоб