Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

восьми годин, оскільки ваш віддалений стек залишився незабрудненим. З розмов із вашою дружиною я знав, що, повернувшись із Осаки, ви, ймовірно, гуляли десь у місті, а ви самі зізналися, що тоді цілком могли відвідати якийсь віртуальний будинок розпусти. Далі залишалося тільки провести огляд. Я перевірив півдесятка закладів, перш ніж натрапив на «Розрядись», а коли я ввів його контактний номер, у мене мало не вибухнув телефон від сигналу вірусного забруднення. Ось у чому суть ШІ: вони самі пишуть собі системи безпеки, і ці системи бездоганні. «Розрядись» так щільно загерметизований, що поліціянтам довелося кілька місяців туди підкопуватися, щоб побачити, що лишилося від основних процесорів.

Уявивши собі, як ШІ смикається, наче людина в чані з кислотою, тим часом як довкола нього розчиняються всі його системи, а його свідомість поступово зникає в тунелі дедалі вужчого поля зору, я відчув легкий укол совісті. Це відчуття хутко минуло. «Розрядись» ми обрали з низки причин: він був розташований у критій зоні, а отже, там не мало бути супутникової зйомки, що суперечила б тій брехні, яку ми ввели в систему стеження пасажу; він працював у кримінальному середовищі, а отже, будь-хто без проблем повірив би, що в ньому раптом розбушувався незаконний вірус; але головним було те, що там пропонували такі огидні програми, і навряд чи поліціянти візьмуться за серйозне розслідування щодо уламків убитої машини. Під його заголовком у списку Ортеґи було зазначено щонайменше десяток дуже схожих злочинів сексуального характеру, які відділ органічних ушкоджень пов’язав із пакетами програмного забезпечення, доступними в «Розрядись». Я уявляв собі, як шкірилась Ортеґа, читаючи переліки програм, із якою вдаваною байдужістю вона займатиметься цією справою.

Мені не вистачало Ортеґи.

— А як щодо Кадміна?

— Важко сказати напевне, але б’юся об заклад, що той, хто інфікував «Розрядись», імовірно, і найняв Кадміна, щоб заткнути мені рота і зробити так, щоб усе залишалося в таємниці. Зрештою, якби я не здійняв шуму, скільки часу минуло б, перш ніж хтось здогадався, що «Розрядись» замочили? Якось важкувато уявити, як хтось із його потенційних клієнтів телефонує в поліцію, коли йому відмовляють у вході, еге ж?

Банкрофт суворо поглянув на мене, але з подальших його слів я здогадався, що битву майже закінчено. Баланс віри схилявся в мій бік. Банкрофт на це купиться.

— Ви кажете, що вірус було введено навмисне. Що хтось убив цю машину?

Я знизав плечима.

— Це видається ймовірним. «Розрядись» працював на маргінесі місцевого законодавства. Схоже, якоїсь миті багато його програм арештовував відділ незаконних передач, що вказує на те, що він регулярно вів справи з кримінальним світом. Можливо, він нажив собі ворогів. Відомо, що на Світі Гарлана якудза влаштовувала вірусну страту машинам, засудженим за її зраду. Я не знаю, чи буває так тут і в кого вистачає на це стекової потужності. Зате я знаю, що той, хто найняв Кадміна, визволив його з поліційного сховища за допомогою ШІ. Якщо хочете, можете перевірити це на Фелл-стрит.

Банкрофт мовчав. Я якусь мить дивився на нього й бачив, як він поступово це приймає. Стежив за процесом, тим часом як він переконував самого себе. Я мало не бачив те, що бачив він. Ось він зігнувся в автотаксі, тим часом як страхітливе почуття провини за те, що він робив у «Розрядись», огидно зливається з жахом від попереджень про забруднення, що виють сиренами у нього в голові. Заражений! Він, Лоренс Банкрофт, бреде крізь темряву до вогнів Сантач-Гауса та єдиної операції, що може його врятувати. Чому він полишив таксі так далеко від домівки? Чому не розбудив нікого й не покликав на допомогу? Мені вже непотрібно було відповідати на ці запитання за нього. Банкрофт повірив. Повірив завдяки почуттю провини та огиди від самого себе, і він сам знайде відповіді, що підтверджуватимуть ці страхітливі образи у нього в голові.

А коли відділ незаконних передач знайде безпечний шлях до основних процесорів «Розрядись», Ролінґ-4851 уже встигне вигризти весь адекватний інтелект машини до останньої крихти. Не залишиться нічого, що дозволило б поставити під сумнів мою ретельно вигадану брехню для Кавахари.

Я підвівся й повернувся на балкон, думаючи, чи не дозволити собі цигарку. Останні пару днів притлумлювати цю потребу було нелегко. Спостерігати за Айрін Елліотт під час роботи було просто нестерпно. Я змусив себе відпустити пачку в нагрудній кишені та пильно подивився на Міріам Банкрофт, яка вже майже закінчила свій планер. Коли вона підвела погляд, я відвів очі від огорожі балкона і побачив Банкрофтів телескоп, досі направлений у бік моря під тим самим невеликим кутом. Зацікавившись знічев’я, я перехилився й поглянув на показники кута підняття. Сліди від пальців у пилу досі нікуди не поділися.

Пил?

Мені згадалися Банкрофтові слова, сповнені несвідомого зухвальства. «Було в мене таке захоплення. Ще тоді, як на зірки варто було дивитися. Ви б і не згадали, як це. Востаннє я дивився в цей об’єктив майже два століття тому».

Я витріщився на сліди від пальців, заворожений власними думками. Хтось дивився в цей об’єктив значно пізніше, ніж двісті років тому, але дивився не дуже довго. Судячи з того, що пилу зникло дуже мало, клавішами програмування скористалися всього раз. Послухавшись раптового пориву, я підійшов до телескопа і перевів погляд уздовж його труби до моря, де видимість через імлу була розмита. На такій відстані під цим кутом підняття мало б бути видно лише порожнє повітря на пару кілометрів угору. Я нахилився до окуляра, наче вві сні. В центрі мого поля зору з’явилася сіра пляма, що то ставала чіткішою, то розмивалася, тим часом як мої очі силкувалися витримати безкрайню блакить довкола неї. Піднявши голову та знову поглянувши на панель керування, я знайшов клавішу максимального збільшення і з нетерпінням натиснув на неї. Коли я поглянув знову, сіра пляма вже перебувала в жорсткому фокусі й займала більшу частину об’єктива. Я повільно видихнув, почуваючись так, наче таки викурив цигарку.

Дирижабль висів, наче пляшкоспин, наїжений після ситної годівлі. Він, певно, був завдовжки кількасот метрів і мав пухирі на нижній половині корпусу та виступи, схожі на посадкові майданчики. Я здогадався, на що дивлюся, ще до того, як Райкерова нейрохімія завершила збільшення, потрібне мені, щоб розібрати вицвілі на сонці літери: «Голова у хмарах».

Я відступив від телескопа, глибоко дихаючи, а коли мої очі повернулися до нормального фокусу, я знову побачив Міріам Банкрофт. Вона стояла серед деталей свого планера й дивилася на мене. Коли наші погляди