Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Сад?

–Так, я вирощую дикі троянди.

–І вони ростуть у таку холоднечу? – здивувалася Дженніфер.

–Вони тільки в таку холоднечу і ростуть.– засміялася Ельга.– Адже це мій сад.

–А як же урок?

–Проведе заміна.

–А пропуск?

–Ти допомагала мені.

Вони змовницьки посміхнулися одна одній. Дженніфер було дуже цікаво, як живе Ельга. Адже вона розповіла учениці про свій палац, обіцяла показати його одного разу, але сьогодні міс Ґотлін провела її до свого будинку тут, у Сієтлі, де вона живе тимчасово.

 Вони пройшлися вузькими вуличками, діставшись ледь не до останньої гілки міста, Ельга і Дженніфер опинилися біля високих кованих воріт. До великого двоповерхового будинку вела стежка, оточена високими деревами. Дженніфер оглянула споруду, виконану з чорного каменю, з великими віконними рамами, стіни були вкриті плющем із млявої темної зелені. Сам будинок оточувала висока темна трава, вона виглядала мерзлою, вдалині стояла лавка, пофарбована в білий колір, поруч із нею розташовувалася низка високих грецьких амфор, у яких застигли зів'ялі квіти. Вази оточували стежку із сірої плитки, на якій лежало опале жовте листя. Сходинки, що вели до будинку, виглядали старими, їх вкривали глибокі тріщини, через деякі проростав колючий кущ, прути поручнів вкривав темний плющ, далеко виднілися чорні двері з облізлою фарбою, на яких розташовувалися маленькі різьблені зображення лаврових вінків. Дженніфер очікувала зустріти таку саму розруху всередині будинку, як і зовні, але навпаки, все за вхідними дверима буквально сяяло чистими глянцевими поверхнями. Кришталева люстра височіла у вітальні, виблискуючи всім спектром відтінків при заломленні світла. Красиві спіралеподібні сходи з кованими прутами зупинили свій виток прямо у вітальні, запрошуючи на другий поверх. Темну блискучу підлогу вкривав палас із грецьким орнаментом. У трапезній розташовувався стіл із червоного дерева, який був накритий, поблискуючи приборами зі срібла. На чорних стінах були розміщені картини в рамках із колючих гілок. Вони пройшли вітальню, виконану в сіро–блакитних кольорах, на шпалерах сріблилися візерунки, які вкривав мороз. Ельга повела Дженніфер до скляних дверей, що виводять у сад, чи варто говорити, що він був чудовим?  Високі густі темно–зелені кущі троянд, з важкими великими бутонами багатошарових білих, як сніг, пелюсток. У троянд були темні, майже чорні стеблинки, з дуже гострими шипами, сад був повністю вкритий снігом. Ковані огорожі стояли в химерному порядку, ніби лабіринт. Задихнувшись від захоплення, Дженніфер пішла за Ельгою. Троянди, що вже розпустилися, мали чудовий вигляд. Так хотілося торкнутися цих пелюсток, але вона обірвала себе.

–Чаю? – запитала Ельга, не обертаючись.

–Так. Якщо можна.

Дженніфер сіла на м'який диванчик в альтанці. Ельга принесла скляний чайник, червоно–коричневий чай випускав пару, дівчина помітила пелюстки в скляному чайничку.

–Ти перемістилася в Сієтл із Ґотліна?

–Я не можу переміститися на місце, в якому не була. Одного разу мені вдалося переміститися, уявляючи не місце, а людину. Але я була тоді в стані шоку, не можу більше повторити цього.

– В стані шоку?

–То був вбивця Ельгорта. Він забрав його серце і я відчувала, що зобов'язана повернути його братові, хай і посмертно.

–Мені дуже прикро.

Вони помовчали.

–Чому ти живеш у Сієтлі, якщо можеш переміщатися?– спитала Дженніфер.

–Іноді я повертаюся в Ґотлін, щоб набратися сил, тут вони притупляються. Але зараз мені хочеться бути ближче до тебе на випадок потреби.

–Ти шукала мене і намагалася переміститися до мене?

–Так. Але я ніколи тебе не бачила, напевно, справа була в цьому. Прибувши сюди людським шляхом, я дуже втомилася і зустрілася з... одним своїм знайомим. Цей маєток простоює багато років, він підробляв, доглядаючи за будинком, тому я вирішила пожити тут кілька місяців.

–Тобі не дуже подобається в Сієтлі?

–Тут не так, як у Ґотліні. Дуже шумно і магія тут слабка, я можу чаклувати, але виснажуюся швидше, ніж зазвичай.

–Який із себе Ґотлін?

–Запустілий. Відтоді, як мої батьки померли, усе змінилося. Але мені здається, Ґотліну потрібно щось нове. Відкрити горизонти, щоб усі зажили, як слід.

–Що ти маєш на увазі?

Вона поставила чашку і подивилася на Дженніфер.

–Коли ти йдеш надто довго і приходиш у глухий кут, що ти зробиш?

–Включу навігатор.– впевнено заявила дівчина.

–Ну, припустимо, навігатора в тебе немає. –стримано посміхнулась вона.–Коли ти бачиш, що йти далі неможливо, ти розвертаєшся і повертаєшся до початку, щоб піти іншим шляхом. Часом мені здається, що Ґотліну це необхідно.

–О, повір, не тільки йому.

Вони засміялися.

–Як Олівер поставився до розповіді Найджела? – поцікавилася Ельга.

–Скептично. Він вважає, що мені не варто з ними зв'язуватися.

–А, що думаєш ти?