Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Найджел зітхнув, киваючи Есме.

–Ми прибули з міста Ґотлін.– сказала Есме.–Існує пророцтво...

–Воно про тебе.– перебив її Найджел.

–Що? – не зрозуміла Дженніфер. –Що це за місто таке? Прямо як прізвище у вчителя літератури.

Найджел і Есме переглянулися.

–Це в Аризоні.– пояснив Найджел.

Олівер посунув комп'ютерний стілець Дженніфер і почав шукати назву міста в гуглі.

–Його немає на мапах.– хитнула головою Джилана, простеживши за діями Олівера.

–Яке пророцтво може бути про Фер, якщо вона ніколи не була в жодному Ґотліні? – запитав Олівер, насупившись. – Навряд чи там узагалі хтось був, якщо його немає навіть на карті.

–Пророцтва створювалися багато століть тому. І одне з них про Дженніфер.

–Безглуздя якесь.– стриснув Олівер.

–І що в цьому вашому пророцтві? – запитала Дженніфер.

–Що ти можеш врятувати Ґотлін, допомогти зруйнувати прокляття.

–Слухайте, це вже якийсь цирк.– розреготався Олівер.–Фер, вони тобі маячню розповідають.

–Але вони не збрехали про магію.– сумнівалася дівчина.

–Та, облиш. Ця квітка жодного разу не розквітала, ти навіть не знала, який вона має мати вигляд. Підклали щось у горщик, поки ми не бачили, і заливають нам про якусь магію.

–Але ми не брешемо! – обурилася Джилана.

–А, мені здається, вам усім щось від неї треба. –розлютився Олівер. – І я не заспокоюся, поки не зрозумію, що.

–Ти взагалі не повинен був дізнатися про це.–шипіла Джилана.

–Не смій грубити йому в цьому домі.– розсерджено кинула Дженніфер і Джилана замовкла.– Він знатиме про все, що знаю я. У мене немає від нього секретів, зрозуміла?

–Вибач.

–Я думаю, вам час.– зітхнула Дженніфер.

–Дженніфер.– сказав Найджел.–Ти маєш рацію, нам час. Але... ми б дуже хотіли поговорити з тобою про це, коли ти будеш готова.

Вони покинули кімнату, захопивши свої речі і, попрощавшись, пішли. Олівер зачинив за ними двері й підійшов до подруги.

–Вони щось задумали.

–Що, наприклад? – втомлено запитала вона, дивлячись на друга.

–Вивезти тебе в цей Ґотлін, якщо він узагалі існує. Тримайся від них подалі.

Дженніфер перебувала в якомусь сум'ятті. Чомусь їй захотілося поговорити з Ельгою, вона глянула на час, пів на одинадцяту вечора. Напевно, пізно дзвонити.

–Я піду, – сказав Олівер і міцно обійняв Джен. – Слухай, вибач, якщо я був різкий. Якщо хочеш із ними спілкуватися, я не маю права забороняти. Просто я хвилююся за тебе, мені здається, вони щось темнять.

–Знаю. Давай поки що не судити їх. Дізнаємося, що відбувається, і злиняємо, якщо буде занадто дивно.

–Гаразд. Головне, не спілкуйся з ними без мене, добре?

–Дивіться, який у мене захисник.– реготнула Дженніфер.

–Ще б пак! – він усміхнувся Дженніфер і пішов.

 Знову глянувши на час, дівчина вирішила ризикнути і набрала номер.

– Дженніфер? – почулося на тому кінці дроту, голос був бадьорим, схоже, вона не спала.

–Вибачте, що пізно...

–Щось сталося?

–Я хотіла б із вами поговорити.

–Я слухаю тебе.

Вони проговорили всю ніч, і Дженніфер відчувала себе в ще більшому сум'ятті, ніж до цієї розмови. Її турбувало, що так багато людей сподіваються на неї, хоча вона нічого не знає про пророцтво і навряд чи може чимось допомогти. Ельга повідала дівчині історію про магію, власне життя, братів і сестру, про війни та Вищих магів. Усе це не вкладалося в Дженніфер у голові, і вона розуміла, що розповісти про це Оліверу було б не зовсім чесно. Це чужа історія. Однак, Ельга запевнила Дженніфер, що Найджел і його подруги не небезпечними. З іншого боку, вона не надто знає і саму Ельгу. Що якщо, вони всі у змові і їм для чогось потрібна Дженніфер?

Уранці дядько Нік відвіз її до школи, вони їхали мовчки, хоча Нік часто заглядав у дзеркало заднього виду, щоб подивитися на небогу. Здавалося, ніби він про щось знає або хоча б здогадується, але Дженніфер не хотіла заглиблюватися в це. Перший урок був у міс Ґотлін, вона стояла біля вікна, обійнявши себе за плечі.

–Ельго?

Вона повернулася і кинула тінь усмішки.

–У вас усе добре?

–Перший сніг...

–Ельгорт.– відповіла Дженніфер, згадавши нещодавну розповідь викладача.

Ельга усміхнулася.

–Так... Бачила б ти, які прекрасні сніжинки він створював.

Дженніфер підійшла до викладачки. Вона їй усміхнулася, потім торкнулася вікна, і скло вкрилося приголомшливим морозним мереживом.

–Не хочеш відвідати мій сад? – запитала раптом Ельга.