Читати книгу - "Фальшивомонетники"

121
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 103 104 105 ... 111
Перейти на сторінку:
— додав він, ощирившись у посмішці. — До речі, подивися й скажи мені, що це таке.

Він поклав капелюха й підійшов до вікна.

— Бачиш? На краєчку губи, всередині.

Він нахилився до Олів’є і пальцем підняв губу.

— Я нічого не бачу.

— Придивиси ліпше. В куточку.

Олів’є розгледів у самому кутику білу плямочку.

— Це гноячка, — сказав він, щоб заспокоїти Армана, хоча відчув тривогу.

Той стенув плечима.

— Не кажи дурниць, ти ж людина серйозна. По-перше, не гноячка, а гноячок, це слово чоловічого роду. А по-друге, гноячок м’який і швидко гоїться. Ця ж штука тверда і збільшується з кожним тижнем. Вона дає мені поганий присмак у роті.

— І давно вона в тебе?

— Я помітив її понад місяць тому. Але, як говориться в «шедеврах»: «Мій біль іздалеку прийшов...»

— Якщо це тебе тривожить, хлопче, проконсультуйся в лікаря.

— Ти думаєш, я чекав, коли ти мені це порадиш?

— І що він тобі сказав?

— Я, звичайно, не чекав твоєї поради, але консультуватися все одно не ходив, бо якщо це те, що я думаю, то я волію цього не знати.

— Ти поводишся по-ідіотському.

— І справді, я поводжуся по-дурному, мій друже, але як це притаманно людині!..

— Твій ідіотизм полягає в тому, що ти не лікуєшся.

— Бо я не хочу почути на самому початку свого лікування: «Уже запізно». Це те, що Коб-Лафлер зумів так чудово виразити у своїх віршах, які ти прочитаєш:

Слід миритися з неминучістю, звісно,

Бо в цьому підлому світі танець

Часто йде попереду пісні.

— Усе можна перетворити на літературу.

— Ти правильно сказав: усе. Але, старий, це не завжди так легко. Ну, прощавай... А, я хотів тобі ще сказати: я одержав звістку від Александра... Атож, ти мусиш його знати: це мій старший брат, який подався до Африки, де наробив дурниць і проковтнув усі гроші, які посилала йому Рашель. Він тепер оселився на берегах Касаманки. Він написав мені, що його комерція процвітає і скоро він поверне нам свій борг.

— А що в нього за комерція?

— Хіба я знаю? Торгівля каучуком, слоновою кісткою, а може, й неграми... безліччю всілякого непотребу. Він кличе мене приїхати до нього.

— Ти поїдеш?

— Я поїхав би вже завтра, якби не був на службі. Александр — це різновид ідіота в моєму жанрі. Гадаю, ми з ним чудово порозумілися б... А втім, хочеш подивитися? Лист зі мною.

Він дістав із кишені конверт, а з конверта витяг кілька аркушів. Вибрав із них один і подав Олів’є.

— Усе тобі читати не варт. Починай ось тут.

Олів’є прочитав:

«Я прожив два тижні в товаристві одного чудернацького індивіда, якому дав притулок у своїй хижі. Певно, сонце цих країв надто напекло йому череп. Було таке враження, що він марить або перебуває на межі божевілля. Цей дивний суб’єкт — йому близько тридцяти років, він високий і дужий, досить гарний на вроду й, безперечно, походить із «доброї родини», як то кажуть, судячи з його манер, його мови та рук, надто витончених, аби припустити, що вони колись виконували якусь чорну роботу, — вірить у те, що одержимий дияволом. Чи може навіть, вважає дияволом себе самого, якщо я добре зрозумів його белькотіння. З ним, певно, сталася якась лиха пригода, бо уві сні або в стані напівсну, у який він часто провалюється (і тоді розмовляє сам із собою, так ніби мене й немає поруч), він знову й знову згадує про якісь відрубані руки. А що в такі хвилини він неймовірно збуджується й закочує свої жахливі очі, то я подбав про те, щоб прибрати якнайдалі від нього будь-яку зброю. Решту часу це славний хлопець, досить приємний у спілкуванні, — а цю рису я дуже ціную, можеш мені повірити, після багатомісячної самотности, — і добрий помічник у моїй роботі. Він ніколи не говорить про своє колишнє життя, тому я не маю найменшого уявлення про те, яким воно в нього було. Він найбільше цікавиться комахами та рослинами, і деякі його розмови дають підстави припустити, що він у цьому надзвичайно обізнаний. Йому, схоже, подобається жити в мене, й він не заводить мови про те, щоб піти; я вирішив дозволити йому залишатися тут доти, доки він захоче. Мені якраз потрібен помічник. Одне слово, він з’явився вчасно.

Страхітливий негр, який його супроводжував, підіймаючись разом із ним по Касаманці і з яким я трохи поговорив, розповів мені, що з ним була жінка і, якщо я правильно його зрозумів, вона втопилася одного дня, коли їхній човен перекинувся. Я не здивувався б, якби довідався, що мій товариш допоміг їй піти на дно. У цих краях, коли тобі треба когось позбутися, ти маєш великий вибір засобів, і нікому немає до цього аніякісінького діла. Коли я довідаюся про це більше, я тобі напишу — або розповім тобі живим голосом, коли ти до мене приїдеш. Атож, я знаю... ти на службі... Тим гірше для тебе! Знай же, що я на тебе чекаю. Бо зрозумій: якщо ти хочеш зі мною побачитися, тобі треба приїхати сюди. Щодо мене, то я відчуваю все менше й менше бажання повернутися. Я живу тут життям, яке мені до вподоби і яке пасує мені, як костюм, пошитий за моєю міркою. Моя комерція процвітає, і фальшивий комір цивілізації здається мені залізним нашийником, якого я ніколи більше не зможу носити.

Надсилаю переказ на гроші, ти можеш ними скористатися як тобі заманеться. Попередній я надіслав Рашелі, а цей надсилаю тобі особисто...»

— Далі тобі буде нецікаво читати, — сказав Арман.

Олів’є повернув листа, нічого не кажучи. Він не здогадався, що вбивця, про якого йшлося в листі, був його братом. Венсан дуже давно не подавав про себе ніякої звістки. Батьки вважали, що він в Америці. Щиро кажучи,

1 ... 103 104 105 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фальшивомонетники», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фальшивомонетники"