Читати книгу - "Віннету І"

вибере кулачний двобій, у якому ти поб’єш кожного, чи бій на ножах, пам’ятаючи, як ти зарізав Ножа-Блискавку, чи томагавк, від якого постраждав навіть Інчу Чуна?

— Тоді щó?

— Рушницю. Ми будемо стріляти одне в одного, і моя куля влучить тобі в серце!

— Чудово. Я згоден. Але чи мій брат Віннету почув, у чому зізнався Танґуа?

— У чому?

— Що я бився із Ножем-Блискавкою і переміг його. Я зробив це, щоб урятувати апачів від смерті на пáлях. Але досі Танґуа заперечував це, а ось тепер зізнання прохопилося у нього. Тепер усім зрозуміло, що я мав рацію, називаючи його брехуном.

— Це Танґуа брехун? — знову закричав вождь кайова. — За це ти заплатиш своїм життям. Дайте сюди зброю негайно! Нехай двобій розпочнеться негайно, щоби вождь кайова зміг примусити замовкнути цього пса!

Він уже мав рушницю в руці. Тож Віннету послав до пуебло якогось хлопця, щоби той приніс мій карабін і патрони до нього. Індіанці дбайливо зберігали усі мої речі, бо хоча Віннету і вважав мене своїм ворогом, він водночас почував до мене і симпатію. А потім Віннету звернувся до мене:

— Нехай мій білий друг визначить, з якої відстані і скільки разів стрілятимуть!

— Мені однаково, — відповів я. — Той, хто вибирав зброю, нехай вирішує і це!

— Так, Танґуа вирішить, — зголосився кайова. — Двісті кроків і стільки пострілів, допоки один із нас не зможе більше піднятися з землі.

— Гаразд, — кивнув Віннету. — Віннету буде стежити за порядком. Стріляти будете по черзі. А я стоятиму поряд із рушницею і всаджу тому, хто стрілятиме поза чергою, кулю в лоба. Хто стрілятиме першим?

— Танґуа! — вигукнув кайова.

Віннету з відразою похитав головою.

— Танґуа намагається отримати всі переваги. Нехай першим стріляє Вбивча Рука!

— Нехай буде так, як він скаже, — заперечив я. — Один постріл його і один мій, та й по всьому.

— Ні! — заперечив Танґуа. — Ми будемо стріляти, поки один із нас не впаде!

— Та я й кажу: перший же мій постріл уб’є тебе.

— Хвалько.

— Побачимо! Було б справедливо застрелити тебе, але я не зроблю цього. Найменшим покаранням за те, що ти зробив, буде скалічити тебе. Я роздроблю тобі праве коліно. Запам’ятай собі!

— Ви чули це? — засміявся він. — Цей блідолиций, якого навіть його друзі називають ґрінгорном, збирається на відстані двохсот кроків передбачити, що влучить мені у праве коліно! Смійтеся з нього, воїни, смійтеся!

Кайова озирнувся, але ніхто не сміявся. Тоді він нахмурено продовжив:

— Ви боїтеся його? Танґуа покаже вам, що він сміється з нього. Ходімо, відміряємо двісті кроків!

Поки все це діялося, мені принесли мій карабін. Я оглянув його. Він був у доброму стані. Заряджений. Але щоб упевнитися, що все гаразд, я вистрілив набої і зарядив рушницю: настільки старанно, як цього вимагала ситуація. Тут до мене підійшов Сем.

— Сер, у мене є сто питань до вас і жодної можливості поставити їх, — сказав він. — Але спершу тільки одне, найважливіше: ви й справді збираєтеся влучити цьому брехунові у коліно?

— Так.

— І все?

— Цього достатньо для покарання.

— Ні. Точно не достатньо. Такого покидька треба знищити. Качка б мене копнула. Тільки подумайте, скільки нападлючив цей кайова, і все це тільки через те, що він хотів украсти коней у апачів!

— Винні в цьому білі, які навчили їх цього: ну, принаймні вони також у цьому винні.

— Його не треба було вчити! На вашому місці я б вистрелив йому в голову. Він точно цілитиметься вам у чоло!

— Або у груди, у цьому я переконаний.

— Але він не влучить. Гвинтівки червоношкірих нічого не варті.

Ось відстань було відміряно, ми стали кожен на своєму місці, один навпроти одного. Я був спокійний, як завжди, але Танґуа намагався принизити мене образливими висловами. Тому Віннету, який стояв збоку на однаковій відстані від кожного з нас, сказав:

— Нехай вождь кайова мовчить і буде уважним! Віннету рахує до трьох, а потім нехай Танґуа стріляє.

Мабуть, усі присутні перебували в напруженні. Вони вишикувалися праворуч і ліворуч від нас у два ряди — таким чином між нами утворилася широка смуга. Було дуже тихо.

— Починає вождь кайова! — наказав Віннету. — Раз, два, три!

Я не зрушився з місця, даючи йому можливість влучити у будь-яку частину мого тіла. Після першого ж слова Віннету він ретельно прицілився і натиснув на гачок. Куля пролетіла повз мене доволі близько. Мабуть, Танґуа був надто збуджений, аби вистрелити більш влучно.

— Тепер стрілятиме Вбивча Рука, — наказав Віннету. — Один, два…

— Стоп! —