Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

тому, що пані Ман Бай була не єдиною особою у Фатегпур Сикрі, яка прикладала передбачливе вухо до землі. Костомаха вже давно побоювалася свого колишнього роботодавця.

Тепер імператор найменше хотів, аби після зникнення іноземця, себто його загадкової дематеріалізації з палаючого будинку, між мешканцями столиці не пішов поголос, буцімто він був мольфаром.

— Тепер ми дізнаємося, — розмірковував імператор, — чи ті розповіді про прокляття мають під собою ґрунт.

На ранок після пожежі плоскодонне судно Ґунджаїш, яким перевозили лід, було знайдене з пробоїною в днищі, люто вирубаною сокирою. Ніколо Веспуччі, Могол Кохання, разом з обома жінками покинув ці краї назавжди, врятувавшись на судні, а не за допомогою своїх мольфарських чарів. Прибула партія льоду з Кашміру, але не було човна, яким би можна було перевезти той лід до Сикрі. Виникла необхідність використати для перевезення товару розкішні королівські судна Асаїш та Араїш, і навіть мусили по саму ватерлінію завантажити невеликий ялик Фармаїш.

— Він карає нас водою, — думав імператор. — Тепер, коли він пішов від нас, він мучитиме спрагою своєї відсутности.

А тим часом принц Салім, на вимогу пані Ман Бай, прийшов до батька, аби звинуватити зниклу трійцю у підпалі свого власного будинку, й імператор одразу спостеріг синову вину, що, як сигнальний вогонь, світилася у нього на лобі, але не сказав нічого. Що сталося, те сталося. Він розпорядився не переслідувати іноземця та його жінок. Він не наздоганятиме і не повертатиме їх до міста для суду за затонуле судно. Нехай собі ідуть. Він побажав їм усього хорошого. Чоловікові у плащі з різнокольорових шкіряних косокутників, жінці, худій, як ніж, і другій, гладкій, як м'яч. Якщо світ справедливий, то в ньому знайдеться спокійний закуток навіть для людей, котрим, як цим трьом, важко прижитися. Історія Веспуччі закінчилася. Він перегорнув останню сторінку і натрапив на порожню, він переступив освітлений кордон існуючого світу і вступив у всесвіт невмирущих, тих бідолашних душ, життя яких припиняється ще до того, як вони перестають дихати. Імператор на березі озера побажав Моголу Кохання тихого життя після смерти та безболісного його закінчення; і відвернувся...

Навіженій Ман Бай не сподобалась незавершеність того, що відбулося, і тепер вона аж вила, жадаючи крови.

— Пошли за ними людей, убий їх, — кричала вона своєму чоловікові, але він втихомирив її, і вперше за своє куце життя подав ознаки прегарного короля у майбутньому. Події останніх днів його сильно сколихнули, десь глибоко в ньому зароджувалися нові риси, риси, які дадуть йому можливість попрощатися зі своєю відчайдушною юністю і стати поважним культурним чоловіком.

— Дні, коли я вбивав, минули, — промовив він. — Від сьогодні я дбатиму про збереження життя, а не про його знищення. Ніколи більше не проси мене про це.

Переміни в принцові-наступнику сталися надто пізно. Руйнування Фатегпур Сикрі розпочалося. Наступного ранку звуки паніки пролунали навпроти спальних покоїв імператора, і коли він зійшов з пагорба на крик біля водних споруд і ще голоснішої какофонії у самому караван-сараї та навколо нього, то побачив, що з озером сталося щось лихе. Вода відступала повільно, ніби людськими кроками. Імператор послав за провідними інженерами міста, але вони були розгубленими і не могли пояснити такого явища.

Озеро покидає нас, вигукували люди, життєдайне озеро, яке подорожній на вечірній зорі колись сприйняв за розплавлене золото. Без озера буде неможливо доставити з Кашміра крижані блоки, а отже, в палаці не буде свіжої гірської води. Без озера мешканці, що не можуть дозволити собі кашмірської криги, не матимуть що пити, не матимуть чим умитися і зможуть приготувати їжу, і їхні діти скоро почнуть помирати. Спека дужчала. Без озера місто перетвориться на підсмажену поморщену лушпину. Вода і далі відступала. Смерть озера означала смерть Сикрі.

Без води ми — ніщо. Навіть імператор, позбавлений води, дуже швидко перетвориться на порох. Вода — це справжня імператриця, а ми всі — її раби.

— Негайно евакуювати місто, — скомандував імператор Акбар.

------------------------------

Упродовж усього подальшого життя імператор вірив, що це незбагненне явище із зникненням озера у Фатегпур Сикрі було справою рук іноземця, якого він несправедливо зневажив і не наважувався прийняти до свого кола, аж поки вже не стало запізно. Могол Кохання боровся проти вогню водою і переміг. Це була найнищівніша Акбарова поразка; але не фатальна. Колись моголи були кочівниками, і вони могли знову ними стати. Вже збиралася наметове військо — ті митці переносного дому, дві з половиною тисячі, а також їхні верблюди та слони готувалися до переходу туди, куди він накаже, і вони збудують свої полотняні намети у тому місці, де він покаже. Його імперія була надто велика, його кишені надто глибокі, його військо надто міцним, аби занепасти після одного удару, навіть такого потужного. Неподалік в Аґрі були палаци та фортеця. В Лагорі також. Багатства моголів не злічити. Йому доведеться покинути Сикрі, залишити своє кохане червоне місто тіней та диму, і воно самотньо стоятиме в місцині, яка раптом стала безводною, стоятиме як нагадування про непостійність речей, про раптовість, з якою зміни можуть охопити навіть наймогутніших і найсильніших людей. Але він виживе. Саме таким має бути принц — бути спроможним підпорядкувати собі метаморфози. А оскільки принц був його єдиним явно вираженим суб'єктом — чоловіком, прирівняним до божества, то таким мав бути також і чоловік. Підпорядкувати собі метаморфози і йти далі. Двір переїде на інше місце, а разом з ним його слуги та вельможі, а от селянам не буде місця в останньому каравані, що покине караван-сарай. Для селян тут було те, що завжди тут буде — нічого. Вони розсіються по всіх обширах Індії, і їхнє виживання стане їхньою