Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

— Так треба, — буркнув росіянин.

Ґрем поцілував дівчину в скроню та відпустив її. Гнана вітром у спину, японка швидко щезла в темряві.

Семен тим часом, присівши на одній нозі, прив’язував мотузку до крайнього правого, якщо дивитися від входу, прикілка намету-їдальні. За півхвилини все для спуску на майданчик шостого рівня було готово.

— Один виблиск — ховайтеся, три поспіль — усе гаразд, — нагадав росіянин.

— О’кей.

— Щасти.

Першим, ледь тримаючись за линву, з’їхав Левко. Ґрем скинув йому канат, потому спустився сам. Підхопивши моток, хлопці задріботіли уздовж стіни на захід.

Семен лишився наодинці та, не втримавшись, узявся гризти нігті. У певному сенсі йому випала найважча в цій операції роль — чекати. Відтепер тупо чекати.

Через хвилину, коли хлопець догризав до м’яса ніготь на вказівному пальці лівої руки, торохнула друга блискавка. Цього разу небеса луснули віддалік Паїтіті, проте один із розрядів, простреливши вертикально метрів на вісімсот на південь, увігнався якраз у велику піраміду. Здавалося, на терасі підірвали бомбу. Твердиня загула. Не так вібрація, як пекельний гуркіт повалив Сьому навзнак. Наляканий силою удару та сліпучим світлом, хлопець упустив ліхтар і затулив обличчя руками. Цієї миті з шостого рівня, з тієї ділянки, куди попрямували хлопці, долинув одчайдушний крик «Бля-а-а-а!».

Коли Семен прибрав руки від обличчя, на голову впали перші краплини дощу.

CX

Сатомі навпомацки просувалася до центральної піраміди. Незважаючи на неймовірну задуху, її тіпало, а спину, руки й ноги вкривала «гусяча шкірка». Дівчина думала, що їй іще ніколи не було так страшно.

Хай там як, але Сатомі була дитям цивілізації. До навчання у Швеції вона нічого, крім Японії, не бачила. І навіть потім, мандруючи з колегами-студентами Європою, вона обмежувала свій досвід лише культурними й розвиненими місцями. Спочатку японка сприймала поїздку до Перу як щось на кшталт чергової вилазки в Європу. Не більше. Проте от реальність: вона в полоні у безумців, що днями й ночами викопують із землі каміння, змушена в розпал грози прокрадатися, виставивши руки, мов незрячий, щоби стати на чати й дати можливість її товаришам нарвати отруйного зілля. Сатомі проклинала себе за легковажність, з якою встряла в цю авантюру. Вона розуміла, що хлопцям більше не було кого відрядити до пірамід, але однаково ненавиділа їх за це. На півдорозі дівчина розплакалась, утім із затятістю та самовідданістю, властивими її нації, продовжувала рухатися вперед.

Ось і піраміда. Японка спіткнулась, і вітер притис її до гладенької, ніби скло, чорної грані. Вона звернула праворуч, уперлась у меншу піраміду та присіла біля її кута.

У цьому місці вітер практично оглушував. Маса повітря, що розбивалась об північну грань, розламувалася на два потоки та проривалася крізь виїмки між ребрами великої та малих пірамід, створюючи несамовитий протяг. Сатомі не чула нічого, крім стугону бурі, й тому, що вітер нестерпно колов очі, майже нічого не бачила. Вона не помітила б вартових, навіть якби перуанці пройшли за три кроки від неї.

«Для чого вони відіслали мене сюди? Чим я тут зможу допомогти?» — сердилась японка, щоправда, розуміючи, що ні Семен, ні Левко не сподівалися на таку негоду. Раптом у голові зринула думка про підвітряний бік меншої піраміди. Там не так дутиме. І розгледіти вона зможе більше.

Сатомі навпомацки посунула назад і видряпалася на місце стику двох пірамід: із цієї точки кілька годин тому Ґрем стежив за відльотом Мі-17. Дівчина підтягнулася на руках і перекинула праву ногу через ребро, коли її осяяв спалах світла за спиною. Потім пролунав розкотистий удар, у вуха наче спиці повстромляли, а спалахнуло вже ліворуч, дужче. Піраміда задрижала — японку підкинуло й потягло вздовж західної грані. Сатомі заверещала. Вона закричала щосили, та не почула себе. Після спалаху вона не чула нічого.

Секунду Сатомі здавалося, що вітер ухопить її й викине за межі Твердині, та зрештою сила тяжіння перемогла. Дівчина впала: спершу на грань, а потім з’їхала вниз, ударившись плечем і головою об землю. Раптова тиша шокувала. Буря не вщухала, проте навколо стало так тихо, ніби в соборі перед молебнем. Не змінюючи пози, японка доторкнулася рукою до лівого вуха. Волосся злиплося, шкіра була вогкою. Вона також відчула, як щось схоже на шмарклі скапує з ніздрів. Висолопила язик і лизнула верхню губу. У роті розплився кислуватий металевий присмак. Кров. Сатомі піднесла до очей руку, яку прикладала до вуха, й побачила, що вона аж чорна від крові.

Так і не зрозумівши, що її оглушило ударом блискавки, дівчина знепритомніла.

Об землю застукотіли перші великі краплини.

CXI

Бідолахи стомились, але не наситилися. Хіть ніяк не минала.

Якийсь час вартові-перуанці соромились один одного й просто дивилися порно. Та зрештою хіть перемогла: хлопці поскидали штани й запрацювали кулаками. За півгодини вони понатирали члени до червоного, їхні передпліччя боліли, проте спинитися не могли. Стількох голих жінок вони не бачили за останні десять років. Та де там! За все своє життя. Ще й яких жінок! Красуні з «Virgin» не йшли ні в яке порівняння із проститутками Пуерто-Мальдонадо. Хтозна, коли ще випаде таке щастя?..

Лупнула блискавка. Перуанці не звернули увагу, знаючи, що ангари обладнано громовідводом. Вони налаштовувалися на нове коло, коли крізь скигління вітру, пригаслі відголоски грому, що, немов купа каміння, котився сельвою, та поскрипування розхитаної металевої балки вглибині ангара розчули жіночий крик.

— Ти чув? — спитав один.

Другий чув, але не вважав за потрібне зупинятись.

— Ні, — збрехав.

— Мені здалося, хтось кричав. Жінка.

— Там нема нікого. У тебе галюцинації. На сексуальному ґрунті. Га-га-га!

— Це може бути тільки маленька японка, — інших жінок у Паїтіті не було. Зненацька перший вартовий підтягнув труси й став застібати ширінку: — Піду подивлюсь.

Невідомо, що підштовхнуло його — спогад про симпатичну Сатомі й бажання втілити свої фантазії в життя з реальною жінкою чи несподіваний докір совісті через самовільно покинутий пост, — але перуанець, затягнувши пояс і прихопивши ліхтар, потюпав до виходу.

— За такої погоди? — кинув навздогін другий. — Як знаєш, — він не мав наміру гаяти час на такі дурниці. Наразі були й цікавіші речі.

Перший охоронець відчинив двері й пірнув у темряву, скулившись від кількох краплин, які впали за комір, а другий тим часом відмотав ролик назад — до свого улюбленого епізоду — та продовжив задовольняти себе.

CXII

— Погано, що дме з півночі, — пробубнів Левко.

— Ага, бадді.

«Певна річ, то ж туди не тобі лізти…» — зморщив носа