Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

У межах Східної Азії стартова перевага Китаю в харчовому виробництві, технологіях, письмі та державотворенні дала змогу китайським нововведенням зробити значний внесок у розвиток сусідніх регіонів. Наприклад, до IV тис. до н. е. більшу частину тропічної Південно-Східної Азії займали мисливці-збирачі, які доти продовжували виготовляти галькові та відщепові кам’яні знаряддя, що належали до так званої хоабінської культури, названої за розкопаною у В’єтнамі стоянкою Хоабінь. Відтак китайські за походженням культурні рослини, неолітичні технології, села та кераміка, схожа на південнокитайську, проникли в тропічну Південно-Східну Азію, мабуть, у супроводі носіїв південнокитайських мовних сімей. Відома з писемних джерел експансія бірманців, лаосців і тайців із Південного Китаю завершила китаїзацію тропічної Південно-Східної Азії. Всі ці сучасні народи — недавні відгалуження від їхньої південнокитайської рідні.

Китайський натиск був настільки потужним і навальним, що попередні народи тропічної Південно-Східної Азії майже не лишили свого сліду серед сучасного населення регіону. Вціліли лише три реліктові групи мис- ливців-збирачів — негритоси-семанґи Малайського півострова, мешканці Андаманських островів та негритоси-ведоїди Шрі-Ланки, — які підказують нам, що колишнє населення Південно-Східної Азії було темношкірим і кучерявим, як сучасні новоґвінейці, на відміну від світлошкірих і прямово- лосих південних китайців і сучасних мешканців Південно-Східної Азії, які походять від них. Можливо, ці реліктові негритоси Південно-Східної Азії — останні вцілілі рештки початкового населення, яким була колонізована Нова Гвінея. Негритоси-семанґи зберегли свій мисливсько-збиральницький спосіб життя, торгуючи із сусідніми рільниками, але перейняли від них австроазійську мову — так само, як філіппінські негритоси й африканські пігмеї, котрі, також займаючись мисливством і збиральництвом, прийняли мови своїх торгових партнерів-рільників. Непов’язані із південнокитай- ськими мовними сім’ями мови вціліли тільки на віддалених Андаманських островах — це і є мовні останки сотень нині вимерлих автохтонних мов Південно-Східної Азії.

Навіть Корея і Японія зазнали сильного китайського впливу, хоч їхня географічна ізоляція дала змогу їм не втратити своїх мов або фізичної і генетичної своєрідності, як сталося в тропічній Південно-Східній Азії. Корея і Японія запозичили з Китаю рис у II тис. до н. е., бронзову металургію — до І тис. до н. е., а письмо — у 1 тис. н. е. Крім того, Китай передав Кореї і Японії західноазійські пшеницю та ячмінь.

Описуючи плідну роль Китаю у східноазійській цивілізації, не варто її перебільшувати. Вона не означає, що всі культурні досягнення Східної Азії походили винятково із Китаю, а корейцям, японцям та мешканцям тропічної Південно-Східної Азії бракувало винахідливості, тож ці варвари не зробили ніякого внеску в цивілізацію. Стародавні японці насправді розвинули найдавніше у світі гончарство і задовго до прибуття харчового виробництва, ще будучи мисливцями-збирачами, осіли селами, добуваючи засоби до прожиття із багатих морських ресурсів Японії. Деякі культурні рослини, мабуть, було спершу або незалежно одомашнено в Японії, Кореї та тропічній Південно-Східній Азії.

Однак роль Китаю таки була непропорційно великою. Наприклад, престижність китайської культури і досі настільки висока в Японії та Кореї, що японці навіть не думають відмовлятися від своєї створеної за китайським зразком системи письма попри всі її вади у відтворенні японської мови, тоді як корейці тільки зараз заміняють своє незграбне письмо китайського зразка на чудову місцеву абетку хангиль. Збереження китайського письма у Японії та Кореї — промовиста спадщина одомашнення рослин і тварин у Китаї близько 10 тис. років тому, яка затрималася до XX століття. Завдяки досягненням східноазійських рільників Китай став китайським, а території від Таїланду (як переконаємося в наступному розділі) до острова Пасхи заселили їхні родичі.

РОЗДІЛ 17

Повним ходом до Полінезії

І

сторія тихоокеанських островів нерозривно пов’язана в моїй свідомості із однією пригодою, яка сталася зі мною, коли я і троє моїх індонезійських друзів зайшли в крамницю міста Джаяпура. Моїх друзів звали Ахмад, Вівор та Сауакарі, а крамницею володів купець на ім’я Пін Во. Ахмад, чиновник індонезійського уряду, був у нас за старшого, оскільки він і я проводили екологічну експертизу на замовлення уряду і найняли Вівора й Сауакарі як місцевих помічників. Однак Ахмад ніколи раніше не бував у новогвінейських горах і не уявляв, чим треба запастися. В результаті склалася комічна ситуація.

Коли я із друзями зайшов до крамниці, Пін Во читав китайську газету. Помітивши Вівора й Сауакарі, він продовжив читати, але зауваживши Ахмада, відразу прибрав її подалі від ока. Ахмад взяв до рук топорище, викликавши регіт Вівора й Сауакарі, оскільки тримав його догори ногами. Вівор і Сауакарі показали йому, як правильно тримати й перевірити цю річ на міцність. Тоді Ахмад і Сауакарі подивилися на босі ноги Вівора, пальці яких були розтоптані вшир від ходіння босоніж упродовж усього життя. Сауакарі вибрав найширші черевики з тих, що були, і приклав їх до ступні Вівора, але навіть ця пара виявилася завузькою, викликавши в Ахмада, Сауакарі й Пін Во вибухи реготу. Ахмад узяв пластмасовий гребінець, щоб розчесати своє пряме, товсте чорне волосся. Поглянувши на грубі дрібні кучері Вівора, він передав гребінець тому до рук. Звісно, гребінець застряг у волоссі Вівора і зламався, тільки-но Вівор спробував вирвати його. Засміялися всі, навіть Вівор. Вівор поквитався, нагадавши Ахмаду, що тому слід придбати якомога більше рису, оскільки в гірських селах не вдасться купити нічого їстівного, крім батату, який, звісно, засмутить Ахмадів шлунок, — знову регіт.

Та попри весь цей сміх я відчував між ними напругу. Ахмад був яванцем, Пін Во — китайцем, Вівор — новогвінейським верховинцем, а Сауакарі — новогвінейським низовинцем із північного узбережжя. Яванці домінують в індонезійському уряді, який у 1960-ті роки анексував Західну Нову Гвінею, за допомогою бомб і кулеметів придушивши новогвінейський спротив. Згодом Ахмад вирішив залишитися у місті, а мене відправити далі тільки з Віво- ром і Сауакарі. Своє рішення він пояснив мені, вказавши на своє пряме, грубе волосся, яке дуже відрізнялося від волосся новоґвінейців, і сказавши, що новоґвінейці вб’ють будь-кого із таким волосся, якщо він занадто далеко відіб’ється від військових гарнізонів.

Пін Во сховав газету, оскільки завезення китайських текстів номінально заборонене в індонезійській Новій Гвінеї. У більшій частині Індонезії торгівлею займаються китайські іммігранти. Прихована взаємна ворожнеча між економічно панівними китайцями й політично панівними яванцями вилилася в криваву революцію 1966 року, коли яванці убили сотні тисяч китайців. Будучи новоґвінейцями, Вівор і Сауакарі мали однакове обурення проти яванської диктатури, проте вони також зневажали групи одне одного. Верховинці дивляться спогорда на низовинців як на кволих сагоїдів, а низовинці обзив ають верховинців чванькуватими пуголовками, натякаючи на їхній великий чуб та їхню славетну пихатість. За кілька днів після