Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

проблеми. Це залишило в Гаврила відчуття, що щось в цьому було неправильно. Чому про голод не можна говорити? Що саме намагалась приховати радянська влада? Тридцять років по тому Прокопенкові вдалося прочитати свою поему на місцевому телебаченні, разом із рядком про материнські руки, що «почорніли з голоду, щоб не вмер я у тридцять третім». За цим не забарився з візитом «ідеолог з місцевої держбезпеки». Така ситуація вкотре переконала Гаврила в тому, що СРСР — відповідальний за трагедію.[1202]

Відсутність меморіального вшанування також бентежила Володимира Самойлюка. Він пережив окупацію та воював на фронті під час Другої світової війни, але ніщо не здавалось йому більш трагічним за голод. Ця пам’ять ятрила його душу десятиліттями і він чекав визнання голоду в офіційній історії. У 1967 році Самойлюк дивився радянську телевізійну програму про 1933 рік, і все очікував згадки про жах, котрий він ніяк не міг забути. Натомість у програмі йшлося тільки про ентузіазм героїв п’ятирічки, першотравневий парад і навіть футбольні матчі, але «ні одного слова, ні одного кадра про страшний голод!»[1203]

З 1933 року й до другої половини 1980-х років замовчування в Україні було тотальним — за одним промовистим, болісним і суперечливим винятком.

Гітлер напав на Радянський Союз 22 червня 1941 року. До листопада Вермахт захопив більшу частину території радянської України. Не знаючи, на що сподіватись далі, багато українців, навіть українських євреїв, спочатку вітали німецькі війська. «Дівчата підносили солдатам квіти і люди зустрічали їх із хлібом, — згадувала одна зі свідків подій, — ми були такі раді їх бачити. Вони прийшли врятувати нас від комуністів, які все забрали і морили нас голодом».[1204]

Схожу реакцію на прихід німецьких військ на початку спостерігали й у Балтійських республіках, окупованих СРСР з 1939 року. Також з ентузіазмом зустріли німецьких солдатів на Кавказі та в Криму, але не тому, що місцеве населення було нацистами. Розкуркулення, колективізація, масовий терор та переслідування більшовиками церкви спровокували ці наївно оптимістичні сподівання на закінчення терору, яке мав принести Вермахт.[1205] У багатьох частинах України прихід німців супроводжувала спонтанна деколективізація. Селяни не тільки забирали назад землю, а й ламали трактори і комбайни з таким же задоволенням, з яким луддити псували свої верстати в Англії.[1206]

Проте це піднесення швидко минуло, як і не справдилися надії всіх, хто сподівався на краще життя під німецькою окупацією. Докладний опис того, що відбулося далі, виходить за межі цієї книги. Спустошення, заподіяне нацистами Україні, було настільки широкомасштабним, жорстоким і нещадним, що це майже неможливо уявити. До нападу на СРСР німці вже здобули досвід зі знищення інших держав, і вони добре знали, що мають робити в Україні. Одразу розпочався Голокост, і не в далеких таборах, а цілком відкрито. Замість депортацій нацисти організували масові вбивства євреїв, а також ромів на очах їхніх сусідів на околицях сіл та в лісах. Два з трьох українських євреїв загинули під час війни — від 800 000 до мільйона — значна частина від усіх жертв Голокосту в Європі.

Серед радянських жертв Гітлера також було понад два мільйони радянських військовополонених, більшість з яких померла від голоду, багато з них на території України. Знову постала примара канібалізму: в Шталагу 305, у тодішньому Кіровограді охоронці звітували про те, що ув’язнені їдять своїх померлих товаришів. Подібні свідчення були й в Шталагу 365, у Володимирі-Волинському.[1207] Окрім того, німецькі солдати грабували, били та вбивали населення України, особливо колишніх партійців. За нацистською ієрархією, слов’яни вважалися неповноцінними недолюдьми, були хіба що на один рівень вищі за євреїв, але у кінцевому підсумку — зайві. Багато з тих, хто вітав Вермахт, дуже швидко зрозуміли, що вони проміняли одну диктатуру на іншу, особливо коли німці почали нову хвилю депортацій. Протягом війни нацисти відправили більш як два мільйони українців на примусові роботи до Німеччини.[1208]

Подібно до інших окупаційних сил в Україні, нацисти мали одну мету — хліб. Гітлер вже давно стверджував, що «окупація України звільнить нас від усіх економічних турбот» і що завдяки українській землі «ніхто не зможе морити нас голодом, як під час останньої війни». З другої половини 1930-х років його уряд планував втілити цей план. Герберт Баке, сумнозвісний нацистський політичний діяч, що пізніше очолить міністерство продовольства та сільського господарства, запропонував «План голоду». Його мета була простою: «Війну можна виграти, якщо на третій рік увесь Вермахт годуватиме Росія». Утім, на його думку, весь Вермахт, а також Німеччину, можна прогодувати, тільки забравши всю їжу в радянського населення. Як Баке пояснював у своїх «Принципах економічної політики», виданих у травні, а також у меморандумі, який надсилали німецьким керівникам у червні 1941 року, «неймовірний голод» незабаром має охопити Росію, Білорусію та промислові міста СРСР: Москву, Ленінград, Київ і Харків. Цей голод не буде випадковим — його метою є винищення близько 30 мільйонів людей.[1209] У «Директивах з економічної політики для організації економіки на Сході» містилися вказівки про порядок використання ресурсів підкореної території і дуже недвозначно зазначалося:

Багато десятків мільйонів людей на цій території стануть зайвими, а отже повинні померти або виїхати до Сибіру. Спроби врятувати населення від голоду завдяки надлишкам продовольства з чорноземної зони можливі лише за рахунок постачання Європи. Це зашкодить спроможності Німеччини витримати війну; вони завадять Німеччині та Європі витримати наявну облогу. З цього погляду тут має бути чітке розуміння.[1210] [курсив в оригіналі]

Це була помножена на багато разів політика Сталіна: знищення голодом цілих націй.

У нацистів ніколи не було часу повністю реалізувати «План голоду» в Україні. Проте вплив цього плану можна було помітити в окупаційній політиці. Спонтанну деколективізацію швидко зупинили на тих підставах, що заготовляти хліб у колективних господарствах було набагато легше. За словами свідків, Баке пояснював, що «якби радянська влада не встановила колгоспну систему, то це зробили б німці».[1211] У 1941 році колгоспи мали перетворити на «кооперативи», але цього ніколи не сталося.[1212]

А ще повернувся голод. Політика «випаленої землі» Сталіна означала, що виробничу базу України зруйнували під час відступу Червоної армії. З початком окупації ситуація лише погіршилася. Перед тим, як німці захопили Київ у вересні, президент Рейхстагу й одночасно міністр авіації Герман Геринг зустрівся з Баке. Чоловіки погодились, що населенню міста не треба надавати можливості «пожирати» їжу: «Навіть якщо хтось і хотів би нагодувати усіх мешканців