Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

завойованої території, він не зміг би цього зробити». За кілька днів голова німецької служби безпеки, а згодом міністр внутрішних справ Генріх Гіммлер сказав Гітлеру, що кияни — расово нижчі й від них треба позбавитися: «Можна легко позбутися від вісімдесяти до дев’яноста відсотків».[1213]

Взимку 1941 року окупанти заборонили ввіз продуктів до міста. Усупереч стереотипам, німецькі керівники на місцях були менш ефективними, ніж їхні радянські колеги: селянам, що йшли торгувати до Києва, вдавалось проходити крізь заслони на дорогах — виявилося, що набагато важче було подолати кордони 1933 року. Тисячі городян тепер вирушили на село в пошуках їжі. Дефіцит продовольства зростав по всій території зони окупації. Як і в минулому, люди почали опухати, ставали охлялими, дивилися кудись за обрій і відходили в інший світ. Тієї зими в Києві внаслідок голоду померло кілька тисяч людей. У Харкові, який оточили за наказом окупаційної влади, тільки за два перші тижні травня 1942 року померло від голоду 1 202 людини; загальна кількість загиблих від голоду під час окупації в цьому місті становила близько 20 000.[1214]

І за таких умов — труднощів та хаосу під жорстокою окупацією разом з новим голодом — уперше стало можливим відкрито говорити про голод 1933 року в Україні. Однак на інтерпретацію історії впливали й обставини. Адже під час окупації про голод згадали не для того, щоб сумувати за померлими, допомогти змиритися з втратами, скласти повний список жертв та винести уроки на майбутнє. Ті, хто сподівався на встановлення справедливості, були розчаровані. Деякі селяни повідкопували свої записи про голод та принесли до редакцій місцевих газет та, «на жаль, редактори ... мало в тих справах розумілися і надзвичайної цінності записки не побачили світ».[1215] Натомість журналісти, які в той час повністю залежали від нової диктатури, публікували переважно статті з нацистською пропагандою. Завданням обговорення голоду було виправдати дії нового режиму.

Насправді нацисти знали про голод досить багато. Під час голоду німецькі дипломати докладно описували подробиці катастрофи в своїх повідомленнях у Берлін; Йозеф Геббельс згадав про голод 1933 року в своїй промові на з’їзді НСДАП в 1935 році, та про те, що його жертвами стали п’ять мільйонів людей.[1216] Від початку німецькі окупанти в Україні використовували голод у своїй «ідеологічній роботі». Вони сподівалися розпалити ненависть до Москви та нагадати людям про наслідки більшовицького панування. Особливо їх цікавили українські селяни, чия праця була потрібна для того, щоб забезпечити Вермахт продовольством. Пропагандистські плакати, настінні газети та карикатури зображували нещасних і голодних селян. На одному плакаті виснажена жінка з дитиною стояли перед зруйнованим містом. Гасло під плакатом застерігало: «Ось що Сталін дав Україні». На іншому плакаті бідна родина сиділа за порожнім столом, на фоні цього був розміщений напис — відомий вислів Сталіна «Жити стало краще, товариші, жити стало веселіше».[1217]

За збігом обставин на десяті роковини голоду, в 1942–1943 роках, нацисти досягли найбільшого панування в Україні. У цей час багато газет друкували матеріали, покликані здобути підтримку українського селянства. У липні 1942 року селянський тижневик «Український хлібороб», який нараховував 250 000 читачів, опублікував велику статтю про «рік роботи без жидобольшевизму»:

Усі селяни добре пам’ятають 1933 рік, коли голод косив людей як траву. За двадцять років Совєти зробили з багатої країни голодну пустку, де загинули мільйони. Німецький солдат зупинив цю наругу, селяни вітали німецьку армію хлібом і сіллю, армію, що бореться за право українських селян вільно працювати.[1218]

Згодом з’явилися інші статті, які отримали багато відгуків. Провідний український режисер записав у своєму щоденнику, що нацистська пропаганда мала неабиякий вплив, бо дещо з неї було правдою:

Найкращим наочним приладдям німецької контрпропаганди у своїх частинах є зовнішній вигляд наших людей, наші хати, двори, долівки, нужники, сільрада, церковні руїни, мухи, бруд, одним словом все те, що викликає почуття жаху у європейської людини і чого наші великі правителі і їх великоміські підлабузники, самобрехи не бачать і не хотять бачити через одірваність од народу і через одірваність від сучасного рівня пересічного європейського укладу речей.[1219]

Жінка з Полтавської області розповіла, що під час окупації голод жваво обговорювали. Вона згадала, що коли перемога Червоної армії стала очевидною, люди почали запитувати тих, хто чекав повернення радянської влади; «А що тобі, кажуть, ті “наші” червоні принесуть? Новий голод 1933-го року?»[1220]

Як і всі тексти в нацистській пресі, опубліковані матеріали були просякнуті антисемітизмом. У голоді, злиднях і репресіях постійно звинувачували євреїв, — добре відома ідея, що утвердилась в ідеології окупантів. В одній газеті навіть написали, що євреї були єдиним прошарком населення, що не відчував голоду, тому що вони купували все необхідне в магазинах «Торгзін»: «А в жидів не бракувало ні золота, ні доларів». Інші називали більшовизм «жидівським витвором».[1221] Один свідок подій згадав, як під час війни в Києві він дивився антисемітський пропагандистський фільм про голод. Стрічка містила фотографії загиблих від голоду та закінчувалася вбивством єврея — співробітника НКВС.[1222]

І все ж таки під час окупації в газетах друкували, хоч і небагато, статті про голод, які виходили за рамки нацистської пропаганди. У листопаді 1942 року агроном-економіст С. Сосновий в харківській газеті «Нова Україна» надрукував статтю — практично наукове дослідження причин і наслідків голоду. Праця Соснового не містила нацистського жаргону й пропонувала просту історію того, що сталося. Голод, писав автор, було створено для знищення українського селянського спротиву радянській владі. Він не був результатом «природних причин»: «В усякому разі, з боку природних умов нічого катастрофічного в 1932 році не було». Сосновий також зробив першу серйозну спробу підрахунку кількості загиблих. Посилаючись на переписи 1926 і 1939 років та інші радянські статистичні видання (без використання прихованого перепису 1937 року, хоча він мабуть про нього знав), автор дійшов висновку, що в Україні від голоду в 1932 році померло 1,5 мільйона людей, і 3,3 мільйона — в 1933. Цифри не набагато вищі за загальноприйняті на сьогоднішній день.

Сосновий також правильно описав те, як голод став можливим, тим самим довівши, що правдива історія або «альтернативний наратив» все ще був живим через десять років після подій:

Спочатку забрали з колхозних комор те, що не було досі роздане колхозникам на трудодні, потім забрали фуражний фонд, далі насіннєвий матеріал, нарешті ходили по хатах і забирали в селян останнє зерно з