Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Чудовиська.– синхронно відповіли Есме і Джилана.

–Ви – вегетаріанки? – запитав Олівер.

–Як можна їсти м'ясо?!– з докором запитала Джилана.

–О, ні. Тільки не починай. – махнула рукою Дженніфер. – Я можу розмірковувати про бекон годинами.

–Повір мені, я це вислуховую.– кивнув Олівер, глянувши на Джилану.

–Не чула, щоб ти скаржився.– роздратовано підмітила Дженніфер.

–Та, ти ж одержима беконом! – зупиняючи подругу, сказав Олівер. – Я боюся за тебе.

–Бекон, бекон, бекон! – крикнула вона в обличчя другу.

–Ну, все... ти напросилася.– сказав Олівер, діставши телефон із внутрішньої кишені куртки.

–Кому ти дзвониш? – не зрозуміла Дженніфер.

–Алло? Це м'ясна поліція? Дівчина, 16 років, одержима беконом. Ми прямуємо в піцерію в Балларді. Так. Я її затримаю, покваптеся!

–Перестань! – постукавши його долоньками по грудях, простягнула Дженніфер.– Ти невиправний!

Олівер поклав телефон і розреготався, на пару з Найджелом. Есме і Джилана з посмішками хитали головами.

–Бачиш це? – запитав Олівер, звертаючись до Найджела.

–Що? – не зрозумів він.

–Жіноча солідарність у всій красі.

Найджел вибухнув реготом, чим викликав незадоволений погляд Джилани та Есме. Дженніфер просто фиркнула і пішла вперед.

Піцерія була через дорогу, власниками були місцеві багатії, які скупили майже всі заклади громадського харчування на цій вулиці. Увійшовши в піцерію, перше, що впадало в око – еклектичний дизайн, де змішалося все: від тематики вестерну до візерунків на вікнах у стилі ардеко, виглядало це вкрай недоречно, але це чомусь підкреслювало смак самої піци. Чи то голод змусив Дженніфер вважати, що це найсмачніша страва, яку вона коли–небудь їла, чи то відразлива атмосфера, але загалом, їх цілком влаштувала піца максимального розміру, розділена на вегетаріанську, м'ясну та сирні частини. Наївшись досхочу, вони відкинулися на спинку дивана.

–Фер, доїж мій шматок, я не можу.– зітхнув Олівер.

–Я зараз лусну, доїси сам.– відповіла вона.

–Глянь, як він на тебе дивиться. – умовляв він. – Так і шепоче "з'їж мене".

–Неправда.

–Ну, з'їж. Залишиш тут і, як зголоднієш, будеш шкодувати.

–Найджеле. – благала Дженніфер, переводячи погляд на хлопця. – Доїси шматок? Оллі мені життя не дасть.

Найджел розреготався і потягнувся до останнього шматочка піци.

–Не хочу бути занудою... – почав Олівер.

–Але ти себе перебореш.– перебила його Дженніфер.

Олівер пихнув її ліктем.

–Чим ви захоплюєтеся? Є улюблені ігри, заняття спортом, творчість?

–Я малюю, зовсім трохи.– відповіла Есме.– Щоправда, коли ми з Найджелом дізналися про існування магічної частини міста, я трохи закинула цю справу.

–Вона дуже гарно малює.– підтвердив Найджел.

–Охоче вірю.– кивнув їй Олівер.– Ну, а ти? – запитав він, глянувши на Найджела.

–Я любив займатися садом і читати. І поки не сказав це вголос, не думав, що це так жалюгідно.

Дженніфер засміялася, схопившись за живіт.

–Не бійся, ти не один такий.

Найджел із реготом виставив п'ятірню і Дженніфер вдарила по ній.

–А ти, чим захоплюєшся? – запитав Олівер у Джилани.

–Мне подобаються настільні ігри. Ми частенько з батьками граємо.

–А твої батьки теж...– почала Дженніфер і замовкла.

–Ні. Але завжди підтримували мене, хоч їх і хвилювало те, що я часто йду до друзів–магів. Точніше... йшла.

–Я не розумію. – насупилася Дженніфер. – Що сталося?

Найджел зітхнув, взявши свою дівчину за руку.

–У мене була подруга, Брін. Ми спілкувалися з самого дитинства. Затівалася бійка між Вищими магами і нами, під час цього...

–О... мені дуже шкода.

–Того разу ми втратили багатьох. – відповів Найджел. –Але найнеприємніше... Я не встиг познайомитися з ними, і від того мені здається, я не цінував усього, що вони робили. Коли їх не стало, я не відчув скорботи. Я взагалі нічого не відчув. Ніби, я якийсь черствий, не людяний... Це жахливо.– він закрив руками обличчя, Джилана погладила його по спині.

Дженніфер замовкла.

–Я не знаю, як би я почувалася на твоєму місці. Але це не свідчить про те, що ти черствий. Радше ти в шоці й не був готовий до такого.

–Думаю, ніхто б не був.– похитав головою Олівер.

–Мені шкода, що вам довелося це пережити.– сказала Дженніфер.

Найджел підняв на неї очі.

–Боже. Ми тебе налякали, так?

–Ні, зовсім ні.– витріщила очі вона.–Просто ви стільки пережили за той недовгий час, що я не розумію, як ви взагалі здатні нормально міркувати й хом'ячити піцу в Сієтлі з двома ідіотами.