Читати книгу - "Війна Калібана"

нею були ще п’ять палуб і невідомість її повинна стати у неї на заваді.

Десятихвилинний пошук виявив службовий люк у зовнішній обшивці. Вона відкрила два люки на двох різних палубах, тож якщо їх лишити відкритими, ці дві палуби втратять повітря. Хоча центральна трап-шахта герметизована на палубі Авасарали, тож її люди будуть в порядку. В цілому вона це робить через те, що люк до верхніх палуб де зосередилась уся команда, зачинено.

Боббі згадала про шістьох чоловіків у відключці і відчула докір сумління. Звісно, вони першими почали, але якщо з них хоч хтось вижив то дозволити їм померти від нестачі кисню задоволення не принесе.

Виявилося, що проблеми немає. Люк вів до маленького, не більше туалету шлюзу. За хвилину вона вже пройшла цикл шлюзування і вибралася на зовнішню палубу.

Потрійні борти. Звісно. Повелитель імперії МаоКвік не бажає довіряти свою дорогоцінну шкуру до будь-чого, що не є найбезпечнішим з побудованого людиною. Як виявилось, чванькуватий дизайн корабля добігав навіть до зовнішньої обшивки. Якщо більшість військових кораблів були пофарбованими у чорний колір – аби ускладнити візуальне розпізнавання на тлі космосу, більшість цивільних бортів навпаки або взагалі лишались непофарбовано-сірими, чи мали ліврею у базових корпоративних кольорах.

«Гуанїнь» мала мурал в яскравій гамі. Боббі була заблизько аби огледіти увесь малюнок, але під її ногою схоже що була зелена трава і копито величезного коня. Мао звелів на обшивці свого корабля намалювати мурал з кіньми і травою. При тому що майже ніхто ніколи його не побачить.

Сержант впевнилася що її черевики і рукавиці налаштовані на утримання при чверті прискорення, яке все ще мав корабель, і почала підніматися. Швидко досягши точки де починався тупик між корпусами, вона виявила пустий ангар для шатла. Якби ж тільки Крісьєн дозволила їй вихід до того, як Мао відбув на шатлі.

Потрійний корпус, міркувала собі Боббі. Максимум дублювання.

Інтуїтивно вона порачкувала через корабель на інший бік. Звісно, там був ще один ангар для шатла. Але борт у ньому не мав відношення до стандартних суденець для коротких перельотів. Довгий і прилизаний, він мав двигуни завбільшки в двоє проти звичних для суден такого розміру. Прописними червоними літерами через прову значилася назва – «Рейзербек».

Пінас для перегонів.

Сержант поповзла назад навколо пустої вантажної палуби і скористалася шлюзом аби увійти в корабель. Військові коди перехоплення керування, що їх костюм увів у зачинений люк як не дивно спрацювали. Шлюз вів до палуби яка використовувалася для обслуговування шатлів та зберігання їх припасів і розташовувалась якраз під містком. Центральне місце займала майстерня. В ній стояв капітан «Гуанїня» і старші офіцери. Охоронців або зброї видно не було.

Капітан постукав себе по вусі у античному жесті «чуєте мене?». Боббі кивнула йому одним кулаком, потім увімкнула зовнішні гучномовці і сказала : - так.

- Ми не військовий персонал, - мовив капітан, - ми не можемо захистити себе від віськового обладнання. Проте я не маю наміру віддавати це судно у ваші руки без розуміння ваших намірів. Мій старпом палубою вище тримає руку на кнопці яка перетворить це судно на уламки, якщо ми не зійдемось в умовах.

Боббі у відповідь посміхнулась не маючи уявлення чи побачить він це через шолом:

- Ви незаконно утримуєте високопосадовця уряду ООН. В ролі члена загону охорони, я прийшла вимагати аби ви негайно доставили її до порту на її вибір на найвищій з можливих швидкостей. -

Вона стенула плечима на белтерський манер, - або ви можете підірвати себе. Схоже що це кардинальна гіперреакція на вимогу асистента помічника секретаря повернути їй в користування радіо.

Капітан кивнув і візуально розслабився. Щоб не відбулося далі, не схоже що він має вибір. А так як у нього немає вибору то немає і відповідальності:

- Ми підкоряємося наказам. Ви маєте відмітити в журналі, коли переберете командування.

- Я зроблю так, щоб вона про це дізналася.

Капітан знову кивнув:

- Ну тоді судно ваше.

Боббі викликала по радіо Котіяра:

- Ми перемогли. Ти не міг би передати слухавку її величності?

Поки вона чекала на Авасаралу, то нагадала капітанові про охоронців:

- Там шестеро поранених унизу. Відправте медиків.

- Боббі? – почувся голос Крісьєн по радіо.

- Мадам, корабель ваш.

- Чудово. Передайте капітанові, що нехай на всій можливій швидкості пензлює на перехоплення Голдена. Ми маємо його дістати раніше за Нґуєна.

- Еее..це яхта для задоволень. Вона побудована аби заради комфорту йти при низьких прискореннях. Закладаюся, що одне g вона дасть при потребі, але сумніваюсь що вона здатна на щось більше.

- Адмірал Нґуєн от-от вб’є всіх, хто знає про те що відбувається, - Авасарала ледь не кричала, - у нас немає часу на повільне катання, немов ми знімаємо йобаних хлопців за викликом!

- Хех, - відповіла Боббі. І додала за мить: - якщо це перегони, то я знаю де є підходящий корабель.

 

Розділ тридцять дев’ятий: Голден.

 

Джим націдив собі горня кави з глечика на камбузі і сильний запах полинув кімнатою. Він майже шкірою відчував погляди команди на спині. Він усіх покликав сюди, а коли вони зібралися і вмостилися, повернувся до них спиною і почав робити каву. Я тягну час бо забув, як я хотів це висловити. Він додав трохи цукру, хоча згадав що завжди вживає її чорною. Мішання займе ще пару секунд.

- Отже. Хто ми такі? – запитав він, калатаючи цукор.

Відповіддю на його питання була тиша, тож він повернувся і сперся на робочу поверхню, продовжуючи помішувати небажану каву.

- Серйозно, - вів він далі, - хто ми є? Це питання до якого я весь час повертаюсь.

- Еее.., - Амос заборсався на своєму сидінні, - мене звати Амос, кепе. Ти добре почуваєшся?

Інші мовчали. Алекс вирячився на стіл перед собою, під жорстким білим світлом камбузового освітлення його темний скальп виблискував крізь ріденьке волосся. Пракс сидів на столі біля мийки і роздивлявся свої руки. Він їх періодично згинав і розгинав, неначе не розуміючи для чого вони потрібні.

На нього дивилася лише Наомі. Її волосся було міцно стягнуте у товстий хвіст, чорні, мигдалевидні очі вдивлялися прямо в очі капітана, що серйозно його бентежило.

- Я тут дещо про себе зрозумів недавно, - продовжував Голден, не дозволяючи немигаючому погляду жінки збити його з пантелику.

- Я ставився до вас так, немов ви мені щось винні. Що, звісно,