Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 64 -

— Не все я можу прочитати з твого обличчя, але з певністю можу сказати, капрал Даерон тобі зізнався в почуттях і отримав відмову. Так?

Олавей справді читала Сільсію, як відкриту книгу.

— Не хотіла б я тебе мати у вигляді ворога, — правдива сказала Аберхат. Вона мала змучений вигляд, навіть пропри те, що ледь не проспала лекції професора Дукенса.

Татіра підійшла ближче, беручи її під лікоть й слухаючи її зі співчутливим виразом.

— Ти виглядаєш виснажено. Ходімо до «Рожевої лілії», гарячий шоколад в відновить твої сили і поліпшить настрій. Якщо ти захочеш, можемо поговорити, якщо це допоможе тобі розслабитися.

Аберхат поглянула на подругу з подякою, виявляючи.

— Таті, моє життя якраз таки зараз схоже на плитку шоколаду яку кинули до гарячого молока, — сумна посмішка і зморений погляд від короткого сну – Сільсія справді мала зім’ятий вигляд. — Ти навіть не уявляєш як я хочу шоколаду і попліткувати.

— Таке собі порівняння, — відверто промовила Олавей, буквально тягнучи подругу за собою. — Ходімо, про Лукаса нам також потрібно поговорити. Мені не спокійно.

— Про кого? — перепитала Аберхат.

— Лукас, я тобі за нього говорила. Чаклун який шукає володарку тіней.

***

Даерон стояв на межі внутрішньої боротьби. Їхня дружба дала не одну тріщину. Тонке павутиння змішаних почуттів яке тягнулося з моменту знайомства з Навіє, розрослося до достатнього розміру, щоб між двома дорослими чоловіками утворилася ціла прірва непорозумінь. Ця боротьба не була простим конфліктом чи банальним непорозумінням між двома ліпшими друзями; вона стала підземним потоком амбіцій, прагнення стати кращим, визнанням, яке Адріан так сильно бажав. Він прагнув визнання від Роувена.

У мить, коли він отримав місію від короля, в середині Даерона зашуміло так, наче опале листя восени. Батько також доклав до його тягаря – ще один вантаж. Він знав хто така Сільсія, і це його змушувало відчайдушніше прагнути завоювати її довіру.

 Адріан міг поступитися Роувену, піддатися так, як це робив раніше, але не цього разу. Тепер він прагнув стати сильнішим, знайти свій шлях до визнання, а не залишатися позаду Уайта. Боротьба в спрагінгах, не призводила до чогось значного. Даерон не міг дозволити Сільсії бути з Роувеном.

Це було мовчазне протистояння двох чоловіків, які відкрито нічого не визнавали, удаючи, що між ними все так само як і колись. Всього кілька днів проведених в містечку Косоволь, майже перекреслювала роки дружби.

— Ця дружба із самого початку була повна фарсу, — сказав Адріан собі під носа йдучи до таверни.

Даерон відчував, що його внутрішня боротьба розгортається у ньому як стихійне лихо: бажання стати кращим, отримати визнання, досягти важливої мети перепліталися з його почуттями до Сільсії та дружбою з Роувеном. Проте амбіції піднялись вище за все це.

 Думки про спокусу випити міцного алкоголю раптово зникли, коли його погляд помітив крихітне вікно стайні, де виднілась грива білосніжно-срібного коня.

— Не багато я знаю людей, в яких є лікаріс, — висловився Адріан, підходячи до стайні, де був  кінь та його власник.

Лукас посміхнувся, оглядаючи Даерона з цікавістю.

— Так, цей кінь вражає, чи не так?! Я назвав її Ріса. Вишуканий вигляд цієї породи дійсно здатен порадувати очі.

Даерон підійшов ближче, заходячи всередину стайні, але тварина відреагувала неспокійно. Кінь загиржав голосно і почав невдоволено гребти передніми копитами по землі.

Лукас спокійно підійшов до коня ближче, поклавши руку на шию, він почав гладити тварину, намагаючись заспокоїти її.

— Ріса, спокійно. Спокійно, — повторився Соуер, не дивлячись в бік військового чаклуна. — Це всього лиш військовий, він не здатен тобі нашкодити.

— Соуер, — ядуче промовив Адріан, привертаючи його погляд до себе. — Хіба пес може покидати місце, яке зобов’язаний охороняти?

— Ти, назвав мене – псом?! — його жовна засмикалися, Лукас нахилився вперед, фіксуючи свій погляд на Адріану. В очах Соуера з’явився землистого кольору блиск.  — провокації Хороша спроба, — він випрямився, вдаючи спокій. Блиск все ще грав  його очах.

— Що ти тут робиш? — тон Даерона показував, що розмова могла б перерости в щось більше.

— Я не зобов’язаний тобі звітувати.

— Я прямо зараз можу тебе заарештувати, — Адріан не припиняє тиснути. На його губах з’являється іронічна, лиха посмішка. Він рукою поправляє пасмо чуба, яке спало йому на обличчя. — Допит тобі не сподобається, — відкрито погрожує Даерон.

— Я не віддаю накази розбійникам. Незаконне затримання або незаконний привід, — Лукас робить невеличку паузу, — здається карається позбавленням права обіймати певні посади… далі не пам’ятаю. Знання законів – не моя сильна сторона.

— Одна чаклуна була майже смертельно поранена, — спокійно вимовив Адріан. — Іншу, здається хотіли принести до тебе, як цінний товар. Може, я тебе й не арештую, та трапишся на очі капралу Уайту, він зітре тебе в порох. Тож скажи Лукасе, для чого тобі володарка тіней?

Лукас залишався невиразним, він зберігав спокій, але його очі виражали напругу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍