Читати книгу - "Пастка"

закладу. Вона зійшла на вулиці Санте й купила два помаранчі, щоб не з’являтися з порожніми руками. Ще одна озія із сірими корпусами та безкінечними коридорами, де пахло старими прогірклими ліками, що аж ніяк не навіювало радості. Та коли її завели до одномісної палати, вона дуже здивувалася, побачивши Купо у вельми веселому настрої. Він саме сидів на троні, чистенькому дерев’яному ящику, від якого зовсім не пахло. Їм обом стало смішно, що вона застала його, коли він саме справляв нужду, з випнутим гузном. Адже він хворий, то що можна від нього вимагати? Купо розсівся, як папа римський, і шкірив зуби, як колись. О! Видно, йому вже ліпше, раз знову береться за своє.

— А як легені?

— Минулося! — відповів він. — Полікували — і як рукою зняло. Ще кашляю трохи, та скоро все вихаркаю.

Потім, злізаючи зі свого трону й лягаючи у ліжко, він знову пожартував:

— А ти доброго носа маєш, коли, бач, не боїшся нюхнути табаки.

І обоє засміялися ще дужче. Їм і справді було весело. Цими грубими жартами вони виявляли свою радість. Той, хто пережив хворобу ближнього, знає, яке це щастя бачити, як до людини повертаються життєві сили.

Коли він вмостився у ліжку, Жервеза дала йому два помаранчі, чим дуже його розчулила. Купо знову став дуже милим, відколи пив трав’яний чай, а не стовбичив за шинквасами винарень. Нарешті вона зважилася заговорити про напад божевілля і здивувалася, що він відповідав цілком розумно, як у давні добрі часи.

— А, так, — мовив він, глузуючи сам із себе, — я таких нісенітниць наплів!.. Уявляєш, мені ввижалися щури, і я ганявся за ними рачки, щоб насипати солі їм під хвіст. А ти, ти кликала мене на допомогу, бо якісь чоловіки хотіли спровадити тебе на той світ. Словом, всіляка маячня, привиддя посеред білого дня... О! Я добре все пам’ятаю, макітра в мене ще варить... Тепер усе минулося, лише щось мариться, коли засинаю, та іноді сняться кошмари, але вони всім сняться.

Жервеза лишалася з ним аж до вечора. О шостій годині на обхід прийшов студент-практикант і попросив його витягнути руки. Тепер вони майже не тремтіли, хіба що кінчики пальців злегка посмикувалися. Щоправда, коли споночіло, Купо почав огортати неспокій. Він двічі підводився, сідав на ліжку, втуплювався у підлогу, водив очима по темних кутах палати. Раптом випростав руку і, нібито запопавши щось, гучно ляснув долонями.

— Що там таке? — запитала налякана Жервеза.

— Щури, щури, — пробурмотів він.

Потім затих, поринаючи в сон, аж раптом став шарпатися й вигукувати уривчасті слова:

— Хай йому грець! Вони гризуть мені шкуру!.. О, мерзотні тварюки!.. Ну, тримайсь! Підсмикни поділ! Остерігайся гадини позаду!.. А бодай тобі лиха година! Оце так покотилася, а ті нікчеми регочуть!.. Нікчеми! Пройдисвіти! Бандити!

Він розмахував у повітрі руками, стягнув із себе ковдру, накинув її жужмом собі на груди, щоб захистити їх від ударів якихось бороданів, що йому ввижалися. Прибіг черговий, а Жервеза тим часом пішла геть; їй аж на серці похолонуло від цієї сцени. Та через кілька днів, коли вона знову прийшла, Купо був цілком здоровим. Навіть нічні привиддя минулися; тепер у нього сон був, як у немовляти — спав по десять годин без задніх ніг. Отож Жервезі дозволили забрати його додому. Прощаючись, студент-практикант дав Купо кілька корисних настанов і порадив дослухатися до них. Якщо він знову почне пити, буде йому те саме, і зрештою він пуститься духу. Атож, усе залежить лише від нього. Адже він сам бачив: як тільки припинив пиячити, знову став веселим і бадьорим. Що ж, доведеться йому і вдома жити сумирно, як у притулку Святої Анни, та уявляти, що він сидить під замком, а на світі немає жодних винарень.

— А цей пан має рацію, — мовила Жервеза, сидячи в омнібусі, що віз їх на вулицю Ґут-д’Ор.

— Певна річ, що так, — відповів Купо, а потім, поміркувавши хвилинку, додав: — Але знаєш, склянка-друга людину не вб’є, а лиш допоможе їжі засвоїтися.

І того ж таки вечора випив склянку запридуху для кращого травлення. Цілий тиждень він поводився досить розважливо. У глибині душі Купо був страшним боягузом, тому не мав жодного бажання скінчити свої дні в Бісетрі[6]. Але його змагала пристрасть, перша склянка мимохіть штовхала до другої, третьої, четвертої, тому наприкінці другого тижня він повернувся до свого звичного раціону — півлітра самогону на день. Жервеза з розпачу ладна була його віддубасити. Подумати лишень: їй вистачило дурості розмріятися про повернення до гідного життя, бо в притулку вона побачила його при здоровому глузді! От і закінчилась вся її радість — цього разу вже назавжди! Ох! Тепер, коли вже ніщо не могло його виправити, навіть страх перед недалекою погибеллю, вона заприсягалася не чіпати його. Вдома справи йшли через пень-колоду, та Жервеза закривала на все очі й казала, що й сама розважатиметься на свій лад. Відтоді в оселі знову почалося пекло, Купо все глибше занурювались у багнюку, поринали на самісіньке його дно, без жодного проблиску надії на кращі часи. Нана, коли батько давав їй ляпаса, розлючено запитувала, чого ця тварюка не лишилася в лікарні. Вона казала, що вже не дочекається, коли зароблятиме гроші й купуватиме йому горілку, щоб він швидше здох. Коли одного дня Купо почав нарікати на свій шлюб, Жервеза й собі розгнівалася. То йому дісталися чужі недоїдки? То вона, значить, постаралася, щоб він підібрав її на вулиці, заморочивши йому голову своїм невинним личком! Хай йому грець! Нахабства йому не позичати! Як не слово, то брехня. Вона не хотіла його, от де правда. Він реп’яхом волочився за нею, домагався її, тимчасом як вона радила йому добре подумати. І якби можна було повернути все назад, вона сказала б «ні» і швидше руку на відруб віддала б, ніж погодилася вийти за нього заміж. Так, не дівкою вона йому дісталася, але роботяща жінка без вінця вартує більше за неробу-чоловіка, що плямує свою честь і честь родини по всіх довколишніх шинках. Того дня вперше в родині Купо зчинилася справжня бійка: товклися так несамовито, що поламали стару парасольку й віника.

І Жервеза стримала дане собі слово. Вона геть опустилася: часто взагалі не з’являлась у пральні, цілі дні гаяла за балачками, працювала абияк. Коли якась річ падала в неї з рук, вона могла лишити її валятися долі: