Читати книгу - "Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс"

54 розділ

Герман Фредерік Жоффре, король Талласії

 

Майя! Невже його донька справді жива? Невже це не сон, і ось зараз, поки він чекає відповідного моменту, аби схопити на місці злочину весь культ Морського бога, його доньки борються за життя?

- Чому Майя там одна? - сердився, спостерігаючи за човном, що мирно похитувався посеред затоки. – Невже не можна було відправити когось іншого?

- Ми все прорахували, - відсторонено відповів Білл Грант. Хто цей чоловік, Герман не знав, але в ньому виразно відчувалася сила. – Тим паче, у вашої дочки власні рахунки із монстром…

Король тільки зубами скреготів. А як інакше? Адже це його вина, що Майю спіткала така страшна доля. І взагалі, слава всьому Пантеону, що в нього з'явився шанс вибачитися! Він же навіть не мріяв...

Пісня жерців посилилася, так що деякі гвардійці мимоволі почали піддаватися гіпнозу, бездумно погойдуючись з боку на бік.

- Приведіть їх до тями! Негайно! - гаркнув Герман, помітивши, як вода поряд з човном спінилася. З темних глибин піднявся величезний синій монстр, Морський бог.

В грудях різко здавило, перед очима попливли темні плями, а в скронях зашуміла кров. Не встигне!.. Він не встигне!..

- Ось він! - вивів із ступору Грант, вказавши на непоказного, немічного старого, зовсім не схожого на Майстра, якого описували рідкісні очевидці.

- Ти впевнений? – сумнів приховати навіть не намагався. - Другого шансу в нас не буде!

- Так! – посміхнувся гість. – Оскільки ще мить тому його там не було! Майя не раз розповідала, Майстер ховається під невідомим, проте дуже щільним пологом, здатним повністю приховати його від чужих очей…

- Тоді чого ми чекаємо? - король подав сигнал Броуді. - Затримати всіх, до одного! Ніхто не повинен втекти!

- Ім'ям закону!.. - злилося з несамовитим вереском чудовиська. Одна довга мить, і затоку поглинув хаос!..

 

Білл Грант, голова Темного кварталу Евандера

 

Гвардійці короля спрацювали чисто. Майже!.. Хто ж знав, що цей ненормальний старий кинеться в обійми Морському богові. Чи то він вирішив так оригінально накласти на себе руки, чи то сподівався ще на щось вплинути, не зрозуміло... Але, не зрослося!

Вони знали, як відреагує чудовисько, коли втратить «іграшку». Знали, що воно обов’язково кинеться ловити дівчат, проте не думали, що Морський бог зовсім втратить розум… Якщо він там взагалі у нього є!

Величезна туша шаленіла, руйнуючи все, що потрапляло під гнучкі щупальця. Від страшного вереску розколювалася голова. А на берег щоразу накочували цілі водяні валуни, здатні змити невелике прибережне селище. І лише спільними зусиллями магів, вдавалося хоч якось утримувати стихію.

Потвора біснувалася, намагаючись зловити жертву, а в Гранта від кожного удару щупальцем по воді, заледве серце не зупинялося. Час невблаганно спливав! Мізки плавилися від думок одна гірше іншої. Чи вдалося дівчатам сховатися? Чи вони вже в безпеці? Чи вони бува не постраждали? А що, як нічого не вийшло? Що як Майя не впоралася?..

- Усіх учасників затримано! - відрапортував один із гвардійців, поки вони вдивлялися в жахливу картину. Про те, що Майстер загинув, розповідати не доводилося... Його понівечене тіло невдовзі винесло до берега, разом із різним мотлохом.

- Закрийте їх у підземеллі замку! – прогарчав крізь зуби монарх. Як тільки йому вистачало витримки, аби не кинутися на допомогу дітям, чоловік не розумів. - Потім розберуся!

А ще за хвилину все скінчилося. Монстр спочатку завмер на місці, а потім зник у глибинах, ніби й не було.

- Надішліть туди човен! - прохрипів монарх, піддавшись почуттям.

- Не треба! – зупинив Грант. – За виступом чекає мій корабель, вони впораються…

 

Майя

 

Сил не залишилося!.. Після битви з монстром і стихією, від пережитих емоцій єдине, чого насправді хотілося, це спати. Не дивно, що я практично не пам'ятаю, як дісталася берега…

- Як вона? – пробилося звідкись із зовнішнього світу в мою затьмарену свідомість.

- Знесилена, проте ціла! Кілька днів відпочинку і буде, як новенька!..

Відпочинок!.. Ось воно, відпочинок!.. Ким би ти не був, мій рятівнику, ти маєш рацію, мені треба відпочити…

Прокинулася від аромату свіжої випічки з прянощами. Моя улюблена!.. Хто посмів притягти смаколики і не розбудити мене? Братики!.. Ще й, мабуть, потішаються!

Очі заледве розплющувалися, а тіло ломило від страшенного болю. Боги, що я такого натворила, аби так постраждати?.. На мить завмерла, намагаючись згадати минулий день, і тут мене наче блискавкою пронизало: Фріда!

Різко сівши на ліжку, розплющила очі!.. Ну, або ж просто спробувала це зробити… Очі страшно сльозилися і пекли. Невже це від солоної води? А якщо так, то чому мене й досі ще не підлікували? Невже Делвін знову загуляв?..

- Гей! Тут хтось є? - покликала, розтираючи обличчя руками. Страх, як хотілося вмитися!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍