Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

їсти, але була не проти щось випити, наприклад, міцного віскі, щоб потім спати, як мертва, й без сновидінь.

Я тільки-но зайшла до кімнати й накрила голову подушкою, як хтось постукав у високе вікно. То був Джон. Про щось поговорили, не буду переказувати. Одне слово, він забрав мене на Токай-роуд і поклав у своїй кімнаті. Сам він спав на дивані у вітальні. Я сподівалася, що він прийде до мене вночі, але марно.

Мене розбудила приглушена розмова. Сонце вже підбилося височенько. Я почула, як зачинилися вхідні двері. Довга тиша. Я була сама в тому дивному домі.

Ванна була примітивна, туалет не чистий. У повітрі висів неприємний запах чоловічого поту й вогких рушників. Куди пішов Джон, коли він повернеться, я не знала. Я зварила собі каву й почала роздивлятися будинок. Від кімнати до кімнати стелі були такі низькі, що я відчула, як задихаюсь. То була лише фермерська хатина, я розуміла це, але чому її збудували для карликів?

Я зазирнула до кімнати старого Кутзее. Світло не вимкнули, посеред стелі горіла єдина тьмяна лампочка без абажура. Ліжко було незастелене. На столі біля ліжка лежала газета, складена кросвордом доверху. На стіні висіла аматорська картина, акварель — побілений фермерський дім капського голландського стилю, — і обрамлена фотографія жінки з суворим обличчям. Вікно, дуже маленьке й загороджене сталевими ґратами, виходило на веранду, де не було нічого, крім пари брезентових шезлонгів і низки зів’ялих папоротей у горщиках.

Джонова кімната, де я спала, була просторіша і краще освітлена. Книжкова полиця: енциклопедичні і фразеологічні словники, самовчителі такі, самовчителі сякі. Беккет, Кафка. На столі паперовий безлад. Шафа для документів. Знічев’я я почала передивлятися шухляди. В нижній шухляді коробка фотографій, я переглянула їх. Чого я шукала? Не знаю. Чогось, що одразу впізнала б, якби знайшла. Але там не було його. Більшість фотографій були зі школи: спортивні команди, групові портрети класу.

Перед будинком почувся шум, і я вийшла надвір. Чудовий день, небо ясне і синє. Джон знімав зі свого ваговоза листи оцинкованого заліза.

— Вибач, що покинув тебе, — сказав він. — Мені треба було забрати їх, а я не хотів будити тебе.

Я поставила шезлонг на осонні, заплющила очі й на якийсь час поринула в марення. Я не збиралася покидати свою дитину. Я не збиралася відмовлятися від шлюбу. І все-таки: а що як я зроблю це? Що як я забуду про Марка і Кріссі, оселюся в цьому неоковирному тісному будинку, стану третім членом родини Кутзее, помічницею, Білосніжкою для двох карликів, готуватиму, прибиратиму, пратиму, можливо, навіть допомагатиму лагодити покрівлю? Як довго гоїтимуться мої рани? І як довго чекати, поки приїде мій справжній принц, принц моїх мрій, що впізнає, хто я насправді, посадить мене на свого білого румака й вивезе звідси навзаході сонця?

Бо Джон Кутзее не був моїм принцом. Нарешті я підійшла до суті. Якщо саме це запитання було у вас у голові, коли ви приїхали до Кінгстона: «Чи це ще одна з тих жінок, які помилково сприйняли Джона Кутзее за свого потаємного принца?» — тоді тепер ви чуєте відповідь. Джон не був моїм принцом. Не тільки це: якщо ви уважно слухали, ви тепер уже зрозуміли, яка мала ймовірність існувала, що він може бути принцом, і то задовільним принцом, для якої-небудь дівчини на землі.

Ви не згодні? Думаєте інакше? Думаєте, що провина лежить на мені, а не на ньому: провина, ґандж? Що ж, пригадайте книжки, які він написав. Яка тема повторюється в нього в кожній книжці? Тема жінки, яка не закохується в чоловіка. Чоловік може любити ту жінку чи не любити, але жінка ніколи не любить чоловіка. Що, по-вашому, відображує ця тема? Моє припущення, моє дуже обґрунтоване припущення полягає в тому, що вона відображує його життєвий досвід. Жінки не закохувалися в нього — жінки, які були при доброму розумі. Вони вивчали його, принюхувались до нього, можливо, навіть перевіряли його. Потім ішли далі.

Ішли далі, як я. Як я вже казала, я могла б лишитись на Токай-роуд у ролі Білосніжки. Ця ідея сама по собі мала свою привабливість. Але кінець кінцем я не лишилася. Джон був мені другом під час тяжкого періоду в моєму житті, милицею, на яку я інколи спиралася, але ніколи не мав стати моїм коханцем, ніколи в справжньому розумінні цього слова. Для справжнього кохання треба мати двох повноцінних людей, і вони повинні поєднатися, підходити одне одному. Як інь та ян. Як штепсель і розетка. Як чоловік і жінка. Ми з ним не підходили одне одному.

Повірте мені, з плином років я багато думала про Джона і його тип. Те, що я зараз скажу вам, я висловлюю, обдумавши як слід, і, сподіваюся, без упередження. Адже, як я казала, Джон мав важливе значення для мене. Він багато навчив мене. Він був другом, що лишився другом навіть тоді, коли я розірвала з ним стосунки. Коли я була пригнічена, я завжди могла покластися на нього, що він пожартує зі мною, і мій настрій підніметься. Одного разу він підняв мене на несподівані еротичні вершини — на жаль, тільки раз! Але лишається факт, що Джон був не створений для кохання, був не створений так, щоб підходити до когось чи щоб хтось до нього підходив. Наче сфера. Наче скляна куля. Не було способу поєднатися з ним. Ось мій висновок, мій зрілий висновок.

А втім, він, може, й не дивує вас. Можливо, ви думаєте, що він слушний щодо всіх митців, чоловіків-митців: вони не збудовані для того, що я називаю коханням, вони не хочуть або не можуть віддати себе повною мірою з тієї простої причини, що їм притаманна якась таємна сутність, яку їм треба зберегти задля свого мистецтва. Чи маю я слушність? Чи така ваша думка?

— Чи справді я думаю, що митці не створені для кохання? Ні. Не конче. Я намагаюся дивитися на ці речі неупереджено.

— Так, але ви не можете дивитись неупереджено безкінечно довго, не можете, якщо хочете написати свою книжку. Ось дивіться. Ми маємо чоловіка, що під час найінтимніших людських стосунків не може поєднатися, або ж поєднується тільки на коротку мить, уряди-годи. Проте як він заробляє собі на прожиття? Він заробляє, пишучи повідомлення, фахові повідомлення про інтимний людський досвід. Адже саме про це йдеться в романах, правда, про інтимний людський досвід? Романах, на відміну від поезії та живопису. Хіба це не видається