Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Кріді випередив мене. Гострий, як бритва кіготь пройшовся по моїй руці, і кров закапала на талісман. Дозволити собі провалитися у відчай. І ось вже велика кішка розпрямляє тіло в стрибку, щоб блискавкою вилетіти в залу. Однак на мене чекав неприємний сюрприз.

У повітрі я вдарилася об невидиму стіну. Передні лапи звело судомою, коли я покотилася по підлозі, жалібно скиглячи. Якщо таку саму стіну поставили в коридорах, звідки прориваються мої друзі, то дівчатам нізвідки чекати допомоги. Приглушена ударом, я сяк-так піднялася і пришкандибала до прозорої стіни. Лють клекотала в моїх грудях, вириваючись гарчанням. Я шкребла, дряпала, намагалася гризти стіну, але безрезультатно. Я могла бути тільки глядачкою.

Кріді став поруч зі мною, уже не ховаючись, і затягнув свою муркотливу пісню. Це виглядало таким недоречним, що я ледь стрималася, щоб не заїхати по ньому лапою. Владика зійшов на поміст, на мій подив, абсолютно не звернувши уваги на Норіссу, і підійшов до спорудженого вівтаря.

Він дав знак охоронцям з ношами, які, ледве протиснувшись повз дівчину в одязі жриці, підняли Ірбіну і поклали на вівтар. Владика потирав руки, посміхаючись якимось своїм думкам. Охоронці пішли, забравши ноші. Я бачила, як Владика щось сказав Ірбіні, але дівчина не відповіла.

Вона, як і раніше, була при свідомості, та я відчувала, що нитка життя в ній ледь жевріє. Дивно, як її душа досі трималася в побитому тілі. Я вловила ненависть, що виходила від неї, - саме ця емоція підтримувала життя.

Із коридору вийшла ще пара охоронців з ношами. Почуття великої кішки говорили, що це людина, але понівечене тіло, що лежало на ношах, складно було назвати людиною. Це був Амед. Велика кішка не була такою вразливою, як людина, але й вона була здивована тим, що хеск ще живий. Я згадала слова Амайї про те, що Амед прийняв на себе гнів Владики за вкрадений талісман, який посланий Амайєю птах поцупив з його кабінету, щоб принести мені.

Ноші з Амедом поклали неподалік від входу на поміст. Побачивши його, дівчата, що притихли, знову завищали. Кріді продовжував муркотіти свою пісеньку. Його голос то підвищувався до нот, що різали вуха, то знижувався майже до рику. Велика кішка подивилася на нього з подивом і зробила жест, який у людини відповідав би знизанню плечима.

І тут Норісса, яка досі стояла абсолютно нерухомо, вперше за весь цей час поворухнулася. Вона різко смикнула з шиї амулет і повернулася до нас, високо піднявши в руці камінь. Я з подивом побачила Амайю. З каменю вирвався промінь і вдарив у прозору стіну. Кріді відскочив, а я забарилася і отримала приголомшливий удар. Перед очима потемніло, але головним було те, що стіна зникла.

Ніж, кинутий охоронцем, встромився дівчині в спину, і вона без звуку осіла на дошки. Риси Амайї зникли, на помості лежала Норісса, а її сукня намокла від крові.

Охоронці перестали церемонитися зі збожеволівшими дівчатами і просто укладали їх нокаутуючими ударами, одну за одною. Мені знадобилося кілька секунд, щоб прийти до тями. Повз мене стрілою пронісся Кріді. Згверта вихопила з млявих рук Норісси амулет і гарячково прилаштовувала його на шию.

Охоронці закінчили з дівчатами і вишикувалися в шеренгу, прикриваючи поміст від тих, хто проривався в зал з найближчого коридору. Згверта, нарешті, повісила амулет на груди і повернулася до мене. Один з охоронців дістав місцевий електрошокер. Йому під ноги кинувся Кріді, і струнка шеренга перетворилася на купу малу, де озброєні чоловіки намагалися дістати мечами волохату істоту, що спритно ухилялася.

Владика, здавалося, забув про Ірбіну і щось шепотів, заворожено дивлячись на калюжку крові Норісси, що розтікалася все ближче до краю помосту. Усе це я бачила, припавши до землі й кидаючи тіло з боку в бік, щоб уникнути удару електрошокером, який навів на мене охоронець. Двоє інших відігнали Кріді, який побіг великими стрибками по периметру зали. У цей час Згверта зі зловісною усмішкою наблизилася до тіла Амеда. Я очікувала, що вона дістане ніж, але замість цього вона почала підтягувати ноші до води, і саме її я вибрала першою жертвою.

Блискавка з шокера пролетіла повз мене. Ще одна зачепила кінчик хвоста. Це було неприємно, але не смертельно. І тут кров Норісси закапала у воду. Загострені відчуття снігового барса підказали, що в просторі щось змінилося. Недобре змінилося.

Якби я була віч-на-віч зі стрільцем з електрошокера, я б легко з ним впоралася. Зброя вимагала перезавантаження, і в ці проміжки я могла просуватися вперед, а почуття дикого звіра, посилені логікою людини, дозволяли вгадувати момент пострілу за долю секунди до нього. Ворог припиняв рухатися і прицілювався, що легко зчитувалося. Але до охоронця приєдналися його товариші, і в мене полетіли ножі. Вся моя увага була зайнята тим, щоб ухилятися, наближаючись до своєї мети.

Згверта залишила спроби зіштовхнути Амеда у воду - дорослий чоловік був надто важкий для неї, а обмеженість місця і сутичка, що вирувала навколо, - бій тривав уже в залі - не дали їй змоги завершити розпочате. Вона розвернулася і попрямувала до Норісси, мабуть, з тією ж метою. Дівчина була ще жива, її серце билося. Тепер моїм завданням було дістатися до неї раніше за ворога або хоча б одночасно з лиходійкою.