Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У будинку пахло домашньою випічкою, загальна обстановка була теплою і затишною. Ноги потопали в м'якому пухнастому килимі. При вході у вузькому коридорчику прийшлим доводилося тіснитися з куртками на вішалках і рівним строєм взуття, але це тьмяніло перед приємною, заколисуючою атмосферою самого будинку. У коридорі було два входи: праворуч розташовувалася вітальня, а ліворуч – кухня. У вітальні, біля каміна сидів хлопець, який цілком і повністю горів. Дженніфер спершу сторопіла, але одразу зрозуміла, що це Пітер. Коли вони з Оллі увійшли, його вогонь згас, і він став на вигляд простим юнаком. Пітер усміхнувся гостям і підняв брову, на ньому була темно–зелена футболка і чорні джинси. Волосся сплутане, грайлива посмішка на обличчі була заразливою і куточки губ Дженніфер самі собою поповзли вгору.
–Привіт.– сказав він, підійшовши до них.–Знаменита Дженніфер?
–Знаменита? – реготнула вона.
–Знала б ти, як довго ми тебе шукаємо. – посміхнувся він, простягнувши їй руку. – Я – Пітер.
–Я здогадалася.– кивнула вона.– Приємно.
–А ти Олівер? – запитав Пітер, простягнувши йому руку.
–Так. Радий знайомству.– Оллі потиснув його долоню, продовжуючи виглядати дуже напруженим.
–Я теж.
–Вибач…Як на тобі не згорає одяг?– спитала Дженніфер.
Пітер розреготався.
–Я накладаю особливі чари на своє полум'я, тож воно не зашкодить моєму тілу чи цьому будинку. Ці чари утворюють захисний кокон на всіх предметах з якими я взаємодію. Я знімаю захист виключно, якщо маю нанести удар.
–Тільки…не знімай його, поки ми тут, гаразд?– спитав Олівер.
Пітер послав їм ангельську посмішку, але його грайливі брови все ж видавали чортеня. До кімнати увійшов Найджел. Він усміхнувся гостям, на його щоках заграли ямочки. Він обійняв спочатку Дженніфер, а потім "по–братськи" обійняв Олівера.
–Як дісталися? – запитав він.
–Все добре.– знизала плечима дівчина, Олівер видавив із себе тільки кивок.
–Маєте шикарний вигляд.– посміхнувся Найджел.
–Спасибі, навзаєм.– відповіла вона.– А де Джилана й Есме?
–Вони з Калерією на кухні.– махнув рукою Найджел.
Дженніфер вирішила піти дізнатися, чи не потрібна їм допомога. Але дівчата всі по черзі послали їй по посмішці, сказавши, щоб гостя відпочивала і почувалася, як удома. Тому, Дженніфер, вирішивши не наполягати, швиденько повернулася у вітальню. Поруч із Пітером, відкинувшись на стіну, сиділа симпатична світловолоса дівчина в чорній сукні без бретелей. Вона тримала Пітера за руку.
–Ти Пайпер? – запитала Дженніфер, зустрівшись із нею поглядом.
Вона кивнула, а коли дівчина подала їй руку, та просто обійняла Дженніфер. Це здалося гості милим, вони всі були милими, домашніми, затишними. Їй було комфортно в цій компанії.
–Де ж Джим? – запитала Есме, ставлячи тарілку на стіл.
–Він поїхав провідати Джину. – пояснив Пітер.
–Все сподівається повернути її пам'ять? – запитала Пайпер.
–Чесно кажучи, мені здається, не надто він у цьому зацікавлений.– похитав головою Пітер.
–Думаєш? – підняла на нього очі Пайпер.
–Обговоримо пізніше.– сказав Пітер, перевівши погляд на гостей.
–Явно чогось не договорюють.– шепнув Олівер подрузі.
–Так, але яке вже нам діло до якогось там Джима і втрати пам'яті?
–Теж вірно.– знизав плечима він.
До слова, Олівер начебто трохи розслабився з настанням вечора, але все одно не був тим веселим і гучним другом, якого знала Дженніфер. Цей Олівер здавався мовчазним і задумливим. Дівчина про себе задумалася, може його лякають маги? Як не дивно, в їхній компанії було легко, спокійно і весело, вони багато говорили. Це був найкращий вечір за довгий час. Прощаючись із ними, Дженніфер довго не хотілося розлучатися, ніби незнайомці стали частиною її родини.
Похмурий ліс. Ґотлін
–У вас є якісь варіанти, чим ця Дженніфер може керувати?
–Наскільки нам відомо, жодні здібності поки що не проявлялися.
–Що може на це вплинути?
–Сильне емоційне потрясіння.
–І як нам цього домогтися?
–О, ні. Ні. Це занадто жорстоко.
–Нам потрібен маг. Ніхто не повинен отримати її. Ні Крижана королева, ні це збіговисько магів справедливості. Наша сила в тому, що вони не знають про наші плани. Але вона потрібна нам.
–А як же Фібі?
–Вона зіпсувала нам усе. Сирен душ любили і захоплювалися. А тепер... Нам потрібно зробити те, для чого вона була створена. Потрібно допомогти їй відшукати дар.
–Але як ми це зробимо?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.