Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

і назавжди позбавити людство од вічних страждань — хвороб, голоду і жаху смерті, а наш народ від страшної покари судьби — бездарних вождів і правителів.

Все завмерло і скрижаніло перед живим Оком Небесним. Час, очевидно, зупинився, бо стрілки на всіх годинниках завмерли, і жоден із механізмів відтак більше ніколи не завівся.

Та ось із мукачівського військового аеродрому, наче ошалілі джмелі перед грозою, знялися два військові винищувачі і стрімко полетіли на схід, намагаючись сягнути зіниці Ока Небесного. Проте тільки-но літаки шугонули через гору Ловачку, із Ока Небесного майнув тоненький, завтовшки з голку, блискучий промінь… Почувся лункий тріск! І літаки вмить розлетілися на половинки. Пілоти якимось дивом встигли катапультуватися і через хвилинку над Мукачевом одцвілими кульбабами безпорадно зависли парашути. Одна із палаючих половинок літака, сердито завиваючи, з усього розмаху смачно бехнулась прямісінько в районний комітет партії. І це сталося всього за двадцять хвилин перед пленумом. Тому ніхто із партійних вожаків не постраждав. І це згодом найбільше і надовго опечалило місцевий люд.

Щойно літаки впали на землю, як у глибині Небесного Ока з’явилась невимовна печаль, а далі на цілий східний небокрай спливла червона сльоза. Одні бачили її у формі серця, а інші — у подобі людського обличчя, пройнятого невимовним стражданням. І в цю ж мить у Долині Святого Івана почувся тихий спів… Спершу він був схожий на далекий плач заблукалого в осінніх лісах вітру. Далі ніби затужила скрипка, в її голос вплелась могутня мелодія церковного органу… несміливо, немов цвіркуни, озвалися цимбали… До них долучились сопілки… впевнено залунали дзвони… І вже за якусь мить, пронизуючи всьому живому кістки, по всій Дунайській рівнині звучала, схожа на сяйво космічного безмежжя, пісня…

Це у Долині Святого Івана починало свій політ співоче каміння… Десятками, а подеколи і сотнями літ воно, акуратно складене у невеличку гірку, дрімало собі десь в куточку долини. Але приходив час — і, головне, ніхто не міг вгадати його, — коли каміння в одну мить знімалось в повітря. Якусь хвильку застигало над землею, а далі зграєю починало перелітати з одного кінця долини в інший. При цьому кожен камінь видавав у польоті свою неповторну мелодію, з яких врешті-решт і творилася врочиста небесна симфонія. Піднесено тривожна і водночас неймовірно ніжна музика, немов води повені, огортала навколишні гори і долини, даруючи, чи вірніше, будячи в людях відчуття польоту і світлий сум за ними і навіки втраченими райськими часами…

Старі люди, перелякано хрестячись, завжди попереджали: свій політ співоче каміння у Долині Святого Івана завжди починає у переддень великих потрясінь, трагічних подій і довгих тривожних часів… Бо, як оповідали, співоче каміння прийшло до нас ще з біблейських часів. Саме із цієї гірки взяв колись один із каменів Давид, аби поцілити ним в Голіафа. Тому літаюче каміння у народі ще називали Давидовим камінням…

І це каміння пророче!

І наділене воно не тільки вмінням літати і співати, але й великим даром провидіння!..

І що це дійсно так, того листопадового ранку 1956 року мали змогу переконатись багато живих душ…

Щойно у Долині Святого Івана заспівало, пролітаючи над горою Ловачкою і водами ріки Кривуліни, каміння, люди почали помічати, як на їх тілах з’являються загадкові знаки… В одних на чолах засвітились хрести, в інших на грудях проступило зображення книги «Нового Заповіту», розкритої на сторінках Євангелія від святого Марка… Багато хто з подивом помічав на своїх руках, плечах, лицях фігури дивних звірів із пташиними головами, крилатих жінок і обриси величних споруд, які ледь-ледь проступали із загублених у часі світів… Щоправда, через декілька днів знаки зникли. Проте у багатьох відтак на все життя залишилось відчуття «міченості» і якоїсь тривожної застороги…

Тим часом зграя каміння перелетіла з одного кінця долини в інший. Каменюки плавно, наче птахи, тихо приземлились і виклались у ідеальний трикутник. І спів став одразу помаленьку стихати… Так само повільно-повільно почало танути в загадкових глибинах небес Велике Око. А на його місці знову, як і кожного ранку, зійшло і засяяло спокійне сонце…

Проте кожен, хто бачив Око Небесне і чув голоси співочого каміння, уже не міг заспокоїтися і позбутися передчуття часу великих потрясінь… І він довго ждати себе не заставив. Увечері того ж дня до нас зайшов сусід, пан учитель Іштван Фийса, і з порогу видихнув: у Мадярщині почалась велика революція проти комуністів!

* * *

Ані велика мадярська революція, ані небесні і земні знамення, ані інші світові катаклізми із єгипетською проказою включно, не можуть подіяти на усталений роками розпорядок життя нашої колоритної родини. Кожен ранок, як і завсігди, конче розпочинається тлумаченнями пережитих вночі снів, відстоюваннями своїх поглядів на ті чи інші явища сімейного і політичного життя. Коли вони надто різняться, у членів родини починаються спогади про колишні образи, завдані один одному матеріальні і моральні шкоди, а ще далі — паплюження честі і достоїнства, несамовиті крики, які мирно переходять у сварки, а далі у великий мордобій! Ось і зараз…

…Баба Фіскарошка глянула на діда, наче на маленьке диво у великому бокалі, і зневажливо понукнула:

— Но та вже ляпай… што там тобі снилося?

— Снилися мені, Марько, два сни, — плямкнув дідо Соломон губами, звично вмощуючись на своєму коронному місці біля печі.

— І які?

— Перший сон — ти мене покинула і вийшла заміж за свата Наполійона, а другий — што’м розбив велику корчагу самогонки…

— Ну і што ти сим хочеш уповісти? — зміряла нищівним поглядом Фіскарошка Соломона.