Читати книгу - "Зима у горах"

Займатися чимось іншим зайве. Тепер у його житті немає нічого, що вимагало б від нього уваги — нічого й нікого.

Роджер сидів нерухомо, прислухаючись до безвітряної зимової німотності. Потім — підсвідомо — його мозок зафіксував, що тишу порушено. Почулося щось схоже на гудіння бджоли, цей звук бринів на різних нотах, то нижче, то вище, наближаючись, ставав дедалі гучнішим. Потім зупинився на місці. Автомобіль. До його каплиці під’їхав і зупинився автомобіль з малопотужним мотором, ось мотор вимкнено, відчиняються одні дверцята, потім другі, чути голоси в сліпучо-прозорому повітрі.

Він уже знав, що це Дженні, навіть не чуючи її голосу. Можливо, в глибині душі він весь час чекав, що її малолітражка під’їде й зупиниться біля каплиці. Чи, вірніше, весь час чекав, що йому ось-ось здається, ніби він чує таке. Можливо навіть, саме це з ним зараз відбувається: він сидить у кріслі й марить.

Вона постукала в двері, і тієї ж миті він розчинив їх. Вона стояла спиною до всемогутнього сонця, і він не бачив виразу її обличчя. А з обох боків до неї тулилися Мері і Робін — дівчинка з лялькою в руках, хлопчик — з книжкою в м’якій обкладинці.

Ми навіть не знали, чи застанемо вас тут,— мовила Дженні.

Заходьте,— спокійно сказав він.— У мене сьогодні вихідний.

Він розчинив двері ще ширше, і вони ввійшли.

Я оце сидів і думав, що не завадило б мені трохи прибрати, сказав він.—Але, гадаю, тут не так уже й неохайно, щоб не можна було сісти.

Він жестом показав Дженні на крісло, і вона сіла. Мері простягнула Роджеру ляльку.

—     Це моя найкраща лялька. Вона як королева, тільки королев у мене немає. Вона герцогиня. Бачите, вдягнута, як герцогиня, правда? Я везу показати її дідусеві й бабусі.

Гарна лялька,— похвалив Роджер.— Може, ти де-небудь її посадиш?

—     Нехай посидить біля грубки. Вона змерзла.

Робін мовчки простягнув йому книжку.

—     Що це за книжка, Робіне?

—     Головоломки,— відповів хлопчик.

Роджер нахилився, щоб краще роздивитися книжку.

—     Посидь зі мною,— Роджер сів на тахту і взяв Робіна собі на коліна так, щоб він сидів не з того боку, де боліли ребра.

—     Тут треба домалювати,— пояснив Робін.

Роджер перегорнув кілька сторінок. На кожній був ескіз якогось малюнка — незакінченого або навмисне заплутаного. Деякі ескізи являли собою плутанину ліній, і треба було зафарбувати на них певні місця, щоб виявити малюнок; на інших вимагалось з’єднати пронумеровані крапки, а на одному з ескізів було зображено чотири обличчя, розрізаних по вертикалі на дві половинки й стулених так, що кожне обличчя складалося з двох різних половинок.

—     Я вже кілька зробив,— сказав Робін.— Один малюнок я зіпсував, але олівцем. Можна взяти гумку й витерти.

—     Правильно.

—     Я хочу зробити цей,— сказав Робін.

Він показав Роджеру ескіз, на якому маленький хлопчик, лукаво посміхаючись, тримав свої руки так, ніби щось ніс. Довкола рук, наче бджоли, роїлись пронумеровані крапки.

—     Добре, роби,— кивнув Роджер.— З’єднай крапки. Я зараз знайду тобі олівець, якщо в тебе немає.

—     У мене є. Ось.

—     Добре, ану подивимось, як ти робитимеш. Веди лінію вгору, починай звідси,— від цифри один до цифри два, потім до цифри три...

—     Я не розумію, як це,— сказав Робін.

—     Він ще не знає цифр,— докинула Дженні, сидячи в

кріслі біля грубки.   .

—     Герцогиня його навчить,— сказала Мері.— Вона знає

цифри. Вона все знає.

—     Він це зробить, якщо йому написати порядок цифр,— сказала Дженні,— Дивитиметься на написане й зробить усе правильно.

—     Гаразд,— сказав Роджер.— Дивись сюди, тут цифри від одного до двадцяти трьох. Зараз я їх усі перепишу по порядку,— Він підняв з підлоги місцеву газету й написав на її берегах стовпчик цифр,— А тут теж від одного до двадцяти трьох. Знайди на малюнку такі самі цифри, як я тобі написав, з’єднай їх, і ми побачимо, що несе хлопчик на картинці.

—     Добре,— сказав Робін,— Мені подарували цю книжку на Різдво. Подарували великі подарунки й маленькі подарунки. Книжка — маленький подарунок, але я дуже її люблю.

се одно великі подарунки запаковано,— сказала Мері.

А ці ми взяли з собою в дорогу.

Робін пересунувся до узголів’я тахти, поклав на неї книжку й газету і почав повільно виловлювати на малюнку цифру за цифрою відповідно до списку, складеного Роджером. Мері зачісувала свою герцогиню. Тепер Роджер міг переключити увагу на Дженні.

Отже? сказав він, пересідаючи на край тахти, ближче до її крісла.

—     Отже — що?

Ви кудись їдете. Я чую мову про пакування й дорогу. Ідете відпочивати?

—     Можна назвати це й так.— Її голос був якийсь безбарвний, майже похмурий. І Роджер аж тепер помітив, що вона бліда, що під очима в неї темні кола.

А ви як би це назвали? — спитав він.

—     О, я таки назвала б це відпочинком. Адже поразка також є одним з видів відпочинку, хіба ні? Остаточна поразка. А після неї нескінченний відпочинок. Якщо тільки людина його витримає.

—     У чому ж, скажіть, ви зазнали поразки?

Вона відвела очі.

—     А ви хіба не здогадуєтесь?

—     Звичайно, здогадуюсь. У шлюбі.

Вона ствердно кивнула головою.

Я тікаю від цього шлюбу. І ніколи не повернусь.

—     І добре робите.

Вона, швидко повернула голову, глянула на Роджера, і в її очах промайнуло щось схоже на гнів.

Вам легко говорити. Вам