Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

Нод підійшов до дивана, і Ідар відразу впав коліном на поріг потаємних дверей.

— Так! — крикнув Пилип. — Давайте всі до Нода!

— А я? — проскавчав Ворган.

— А Ви, наразі, відпочивайте на дивані, — відрізав детектив.

Баронові, детективу та кухарчуку так-сяк вдалося вміститися у зоні нормальної фізики, ставши вервечкою. У вузькому потаємному коридорі та зона, само собою, набула форми видовженого еліпсоїду. Зачинивши за собою різьблену панель, рушили. Ідар — першим, тоді Нод, Самус, а Пилип — останнім. Коридор, тьмяно освітлений зі стелі нечисленними електричними світильниками, спочатку йшов рівно, а тоді переходив у пандус, повертаючи під прямим кутом праворуч. Ліворуч на стіні висіла вертикально видовжена рама, неначе зроблена із диму. Нод зупинився, бо помітив, як у глибині рами спалахнула синьо-зеленим світлом якась цятка. Затим трохи згори відкрилися два знайомі ока — у рамі швидко проступав силует чоловіка у мантії. Зблиснула на подушці дванадцятизуба корона. За кілька миттєвостей Горанг III Пришелепуватий постав у всьому маєстаті свого парадного портрету. Лишень скіпетр, замість бути у правій, сяяв своїм синьо-зеленим каменем у лівій руці покійного суверена. Портрет являв собою дзеркальний відбиток того, що висів у картинній галереї палацу. Решта компанії з великим подивом споглядала за проявленням добре відомого, класичного зображення.

— Ну, от куди Ви були запропали, Ваша величносте?! — буденно-втомленим докором привітав короля Нод.

— І вам усім доброго дня! — озвався до товариства Горанг. — Я весь час тут. Ця рама є астральним відбитком мого парадного портрету, що висить прямісінько за стіною у галереї. Вона з'являється на очі тоді, коли портрет може хтось побачити з цієї сторони. Утім зараз не про те мова. Щоб тобі, Ноде, було відомо, Аріод перебуває у зоні специфічної дії поля сакральності престолу...

— Знову Ви за своє! — обурився Нод. — У нас часу катма!

— Зачекайте, — втрутився добропорядний. — Нечемно переривати монархів.

— Я це вже якось чув, — сердито огризнувся Нод.

— От і я йому про те повсякчас торочу, пане добродію, — хитнув скіпетром підбадьорений Горанг, звертаючись до Пилипа. — А щодо часу, то ви, панове, не хвилюйтеся, бо королеві Ауранії наразі нічого не загрожує. Отож, поле сакральності, генероване престолом, налаштовано так, що у межах міської смуги столиці привиди не мають змоги являтися уві сні своїм родичам, та й нікому взагалі. По усій Деолі можуть, а у столиці — зась. Тому я й не мав змоги навідувати тебе, Ноде, коли ти прибув до Аріода. Королева ж нині перебуває у тронній залі саме під захистом цього поля. До неї заколотники не дістануться.

— Отже, Її величність наразі у безпеці, — спробував Нод трохи заспокоїти Самуса.

— У мене однаково душа не на місці, але схоже, що таки так, — знехотя погодився барон, який усе ніяк не міг повірити, що оце говорить із привидом, існування якого завжди заперечував. — Ти, Ноде, вибачай, що кепкував із твоїх снів... До речі, Ідаре, а навіщо ти повернувся до їдальні? — запитав він, усе ж непокоячись за матір. — Біля трону ж було безпечно.

— Та Її величність попрохали дещо узяти...

— Невже пляшку? — всміхнувся Горанг.

— А ще привидом називаєтеся! — обурився кухарчук. — Привиди ж, подейкують, усезнаючі. Пляшку із собою королева не забули прихопити, а мене посилали за аркушами паперу, писалом і печаткою, аби скласти заповіт...

— Хіба печатка зберігається не у канцлера? — Горанг випередив Самуса, якого цікавило інше.

— Королева вчора взяли печатку в канцлера, — повідомив кухарчук. — Сказали, що хочуть порівняти її відбиток з тими, які ставилися на старовинних документах. Канцлер, гадаю, не повірив у такий інтерес Її величності до давнини, та заперечити не смів.

— Однак це прискорило дії заколотників, — пояснив Пилип причинно-наслідковий зв'язок подій.

— Печатка лишилася у кабінеті, коли почався заколот, — далі пояснював Ідар. — Та я б зараз не дійшов туди без вас. Думаю, ніхто інший теж — так сильно почало чавити те поле сакральності. А довкола трону справді цілком нормальна атмосфера.

— На чию користь заповіт? — Самус, зрештою, запитав про обставину, що вельми його хвилювала.

— Та не на Вашу, пане бароне, — махнув рукою Ідар, — Ауранія... Її величність на випадок смерті збиралася визнати законним спадкоємцем трону пана Нода, герцога Азборана.

— Логічно! — палко погодився Горанг. — До речі, Ноде, лише істинні королі Ланоду мають спадкову здатність управляти полем сакральності. Коли засновник династії Вепрів, легендарний Тод, ще не ставши королем, брав шлюб із Ральсіятою, він випадково пролив кілька крапель своєї крові на залізну брилу, яку згодом перетворили на трон Ланоду. У такий спосіб Тод розбудив силу, замуровану в залізній брилі, що впала з неба. Відтоді лише найстарші з живих його нащадків чоловічої статі мали змогу управляти полем. Позаяк таку здатність демонструєш саме ти, це означає лише одне — право первородства перейшло до тебе як до нащадка першого герцога Нода Азборана — брата-близнюка короля Тода. Рід Азборанів у законний спосіб перебирає престол Ланоду від династії Вепрів.

— А у який спосіб виникло це поле сьогодні? — запитав Нод. — Хто його увімкнув?

— Ти! — впевнено відповів привид.

— Ні! — так само категорично заперечив Нод. — Коли ми увійшли до парку, поле вже працювало. Я лише, так би мовити, «вбудувався» у нього, та й то якось випадково.

— Справді? — трохи спантеличився Горанг. — Тоді виходить, що королева, бо окрім неї нікому. Але як їй це вдалося? Я геть не розумію! Нам час до Її величності!

— Нам??? — перепитав Нод.

— Так, я з вами, — димна рама раптом закрутилася у спіраль та відділилася від стіни, перетворившись на світло-синю хмаринку, яка голосом Горанга наказала рухатися та не баритися.

Коридор пандусом пішов униз. Тронної зали вони дісталися хвилин за десять. Так само, як і в особистих покоях королеви, потайний вихід там затуляла різьблена панель, щоправда, важка, бо була з білого мармуру. Від поштовху Ідара вона легко повернулася на шарнірі. Велич порожньої тронної зали вражала навіть з того кутка, де вони потрапили до неї — праворуч від головних дверей. У тьмяному світлі кількох масивних канделябрів видніли стіни, знизу прикрашені біломармуровими панелями, а далі угору — мозаїками із зображеннями історичних сцен. Стелю підтримували колони з порфиру