Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

– Це точно. Знаєш, – додав він з незвичною серйозністю, яка раніше була геть непритаманною баклану, якого навіть вже недоречно так називати, – ти таки гарно на мене вплинув.

– Я знаю.

Тепер він турнув моє плече, але слідом обидвоє обійнялися. Незабаром Тимур покрокував назустріч своїй мрії, що однозначно перевершила його очікування. Бо ж чи змогла хоч одна з його мрій зрівнятися з Айлін? Та ніколи! Навіть її власна усмішка була доказом того, що їй лестило бути чиєюсь здійсненою мрією. 

Повернення до Туреччини у ролі пари та ще й не задля суперництва з Тимуром, немов розставило усе по своїх місцях. Не менш важливим було й те, що Рита з Яриком щиро раділи за мене. Та що там казати – я досі опирався спускатись на землю. Бачити щасливу усмішку коханої зранку, то було чи не найпершим бажанням. Звісно, не єдиним.

Перегони вийшли на новий рівень. Щоправда, Уляна постійно переймалась, аби ненароком чого не трапилось на трасі. Втім, кілька спільних поїздок, а згодом і постійному супроводові на змаганнях, навчили мою дружину повністю довіряти мені. Хоча, дуже скоро її положення, змусило мене непокоїтись за неї, але вона всіляко заперечувала, що відпустить мене на перегони без неї. 

– Я боюсь, – сказала вона й цього разу, – що це буде саме хлопчик і він вже вирішив, що теж стане гонщиком…

Всміхнувшись, погладив живіт та поцілував Уляну.

– Це не так вже й погано, мила. 

– Тобі, Валер, – знову зсунула брови докупи, – а я перейматимусь тепер за обидвох. 

– Ти занадто драматизуєш, Уль.

– Валеро, – пролунав голос Ярика збоку, – вже час рухатися на старт.

Цьомнувши дружину, побіг до своєї автівки. На ходу вдягнув шолом та рукавички. Траса яскраво освітлювалась прожекторами й сама атмосфера обіцяла бути не гіршою за попередні рази… 

– Це ще хто? – почувся в навушнику голос Ярика після пройденого першого кола, а потім й інші незрозуміло почали губитися в здогадках.

Слідом за ними і я почав озиратись, шукаючи “джерело” цієї паніки. У боковому дзеркалі помітив чорне авто, яке стрімко наздоганяло мене.

– Яре, хто це? Він вже мене підтискає… – вже злегка напружено промовив я, не даючи чорному доджу себе обігнати. 

– Та ви що?! – почувся здивований голос Олега з-поміж інших. – Жодного разу не чули про “Чорного Привида”?

– Та ні, сиділи та й лише читали про нього! – огризнувся я, а слідом і ще хтось.

Пройшовши поворот натиснув на педаль газу, вириваючись вперед на останнє коло. Та незнайомець так само підтискав мене, навіть не збираючись відставати. Я ж бо вже серйозно почав хвилюватись, бо тепер в нас була справжня боротьба за першість. Коли він зрівнявся з моїм авто, я повернув голову в його бік, але скло настільки було тонованим, що не розгледіти. Щойно він почав пришвидшуватися, я й собі не відставав. Розумів, що наші автівки мали б бути однаковими по потужності, але додж все більше виривався вперед… Пройшовши фінішну лінію першим. Та дивним було не те. Перетнувши її, гонщик навіть не думав спинятися, а зник в темряві, наче то була справжня примара, але яка випередила мене, забравши мою перемогу…

Розгублено сперся на кермо. Щоправда, хотілося стукнути по ньому, але занадто любив свою машину. Хоча… Перевів погляд убік, звідки до мене посміхалася Уляна. Мабуть, все ж я вже отримав свою найбільшу перемогу. Навіть подвійну. А от про сьогоднішню поразку краще якось напишу в новій книзі…

Кінець

З цією книгою читають Сучасний любовний роман 412982 Нестерпний бос. Наречений за контрактом Астра Вєєр 2261098 Короткий любовний роман 414972 Малюк на мільйон Тая Смоленська, Ая Кучер 1664640 Жіночий роман 418390 Час кохати Ерін Кас 279901