Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

зболені мої очі розширювалися від здогаду, я бачив, як діра все ширшала.

Я так боявся цієї роззяпленої рани. Я був нікчемний перед величчю, перед цілісністю павутиння. Я міцно заплющив очі.

Однак не міг затьмарити розум. Він силкувався запам’ятати побачене, та утримати це був не в силі. Зі мною лишився слабкий відзвук. Тепер я згадую це, як опис. Тягар цієї неосяжності не тривожить думки.

Лише квола згадка не дає спокою.

Я танцював із павуком. Гарцював разом із безумним танцюючим богом.

Частина V

Ради

Розділ тридцять четвертий

У палаті Лемквіста Радґаттер, Стем-Фульхер і Рятуй проводили воєнну нараду.

Вони не спали цілу ніч. Радґаттер і Стем-Фульхер були стомлені й нервові. Вони попивали міцну каву з величезних горнят і сліпали над документами.

Рятуй залишався незворушним. Він термосив свій закручений шарф.

— Погляньте на це, — сказав Радґаттер і помахав перед підлеглими аркушем паперу. — Прийшло сьогодні вранці. Доставлено особисто. Я мав нагоду обговорити зміст з авторами. Це був не дружній візит.

Стем-Фульхер перехилилася через стіл і потягнулася по лист. Радґаттер проігнорував її та почав перечитувати його сам.

— Це від Джосаї Пентона, Бартола Седнера і Машека Ґрашітнікса.

Рятуй і Стем-Фульхер підвели очі. Радґаттер повільно кивнув.

— Голови копалень Вістря, «Комерційного банку Седнера» і концернів «Парадокс» виділили час, щоб написати спільний лист. Думаю, ми можемо додати під їхніми іменами ще довгий список не таких відомих імен, правда ж? — він розгладив лист. — Тут написано, що панове Пентон, Седнер і Ґрашітнікс «надзвичайно занепокоєні» через «знущальні повідомлення», котрі вони чули. До них дійшли новини про нашу кризу.

Він побачив, що Стем-Фульхер і Рятуй перезирнулися.

— Усе досить плутано. Вони не впевнені, що відбувається, але всім погано спиться. На додачу, вони знають ім’я дер Ґрімнебуліна. Вони хочуть знати, яких заходів ми вживаємо, щоб протидіяти цій, е-е... «загрозі нашому великому місту-державі».

Він поклав листок на стіл. Стем-Фульхер знизала плечима і вже було відкрила рота, щоб відповісти. Одначе мер перервеш її, тручи очі в цілковитому виснаженні.

— Ви читали звіт інспектора Тормліна — «Саллі». За словами Серачіна, який зараз відновлюється під нашою опікою, дер Ґрімнебулін стверджує, що має робочий прототип якогось кризового двигуна. Ми всі розуміємо, наскільки це серйозно. Тож... наші партнери-підприємці могли про це дізнатися. І можете собі уявити, що всі вони — насамперед пан Пентон — надзвичайно прагнуть покласти край цим абсурдним заявам якнайшвидше. Нам радять мерщій знищити будь-які фальшиві так звані двигуни, які дер Ґрімнебулін міг створити, щоб обдурити довірливих. — Мер зітхнув і підвів очі.

— Вони побіжно згадують щедре фінансування, яке роками надавали уряду і партії Жирного Сонця. Кажучи відверто, пані та панове, нам наказують. Їх зовсім не тішить ситуація з глитай-нетлями, і вони хотіли б, щоб такі небезпечні тварини були невідкладно знешкоджені. А ще, це й не дивно, наші партнери майже в істериці щодо ймовірності кризової енергії. Ми провели дуже ретельний обшук складу вчора ввечері, проте не знайшли жодних ознак такого апарату. Тож маємо зважати на можливість, що дер Ґрімнебулін помиляється чи бреше. Але якщо раптом ні, ми також маємо пам’ятати, що вчора він міг узяти свій двигун та записи із собою. Разом, — мер важко зітхнув, — із Ткачем.

Стем-Фульхер обережно запитала:

— А ми вже розуміємо, що трапилось?

Радґаттер знизав плечима.

— Ми подали свідчення вартових, які бачили Ткача і чули, що він сказав Капнелліору. Я намагався зв’язатися з цією істотою й отримав одну коротку, незрозумілу відповідь..., написану кіптявою в мене на дзеркалі. Все, що можна сказати напевно, — він уважає, що покращив візерунок павутини світу, викравши дер Ґрімнебуліна та його друзів прямо в нас із-під носа. Ми не знаємо, куди й навіщо він пішов. Чи він залишив їх живими. Насправді ми нічого не знаємо. Хоча Капнелліор досі впевнений, що Ткач усе ще полює на нетель.

— А як щодо вух? — запитала Стем-Фульхер.

— Уявлення не маю! — вигукнув Радґаттер. — Так павутина стала красивішою! Очевидно! Тож тепер у нас у лікарняному ізоляторі двадцять переляканих одновухих вартових! — Він трохи заспокоївся. — Я тут подумав і вважаю, що частина нашої проблеми — те, що ми почали із занадто великих планів. Ми все намагаємось знайти Ткача, але тим часом доведеться вдовольнитися менш грандіозними методами полювання на нетель. Ми створимо підрозділ з усіх наших охоронців, вартових і науковців, які мали будь-який стосунок до створінь. Сформуємо професійний загін. І зробимо ми це разом із Пістрявим.

Стем-Фульхер і Рятуй подивилися на нього й кивнули.

— Це необхідно. Ми об’єднуємо доступні нам ресурси. У нього є треновані люди, в нас теж. Маємо встановлені процедури. У нього будуть свої підрозділи, у нас — свої, але вони співпрацюватимуть. Пістрявому та його людям надамо безумовну амністію щодо будь-якої злочинної діяльності під час цієї операції.

Рятую, — тихо сказав Радґаттер. — Нам знадобляться твої особливі здібності. Звісно, по-тихому. Як думаєш, скільки своїх... родичів ти зміг би мобілізувати за день? Враховуючи, яка це операція... тут є свої ризики.

Монтджон Рятуй знову почав термосити шарф. Він видав якийсь ледь чутний звук. Зрештою відповів:

— З десяток.

— Звісно, вас будуть тренувати. По-моєму, ти вже користувався захисними дзеркалами? — Рятуй кивнув. — Добре. Бо модель свідомості твого виду... надто подібна на людську, чи не так? Твоя свідомість настільки ж спокушає нетель, як і моя. Незалежно від того, в кому ви оселяєтесь?

Рятуй знову кивнув.

— Ми бачимо сни, мере, — глухо сказав він. — Ми можемо бути здобиччю.

— Я це розумію. Твоя відвага — які відвага інших представників твого виду — не залишиться непоміченою. Ми зробимо все, що можемо, аби вас убезпечити.

Рятуй кивнув без видимих емоцій, а відтак неквапливо підвівся.

— Зважаючи, наскільки термінова ця справа, я кину клич негайно. — Він уклонився. — Мій загін буде готовий завтра до заходу сонця, — додав на прощання. Тоді повернувся й вийшов із кімнати.

Стем-Фульхер повернулася до Радґаттера, міцно стуливши губи.

— Він незадоволений, правда ж? — сказала вона.

Радґаттер знизав плечима.

— Він завжди знав, що його роль може бути пов’язана з небезпекою. Глитай-нетлі — така сама загроза для його виду, що й для нашого.

Стем-Фульхер кивнула.

— Коли його забрали? Тобто,