Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Порушувати його наказ, звичайно, не смію. Але стати поруч з аркою, яка веде до кімнати, де чоловіки розмовляють, сховавшись за стінкою, мені ніхто не забороняв.

− …Розшифрували коди закладеної програми… знайшли розробника… підпільне виробництво біосинтезоїдів, − долітають до мене уривки фраз. – Затримали… ведуться допити… вже є ниточки до замовника…

− Хто? − гарчить Са-оір, який вже зовсім розгубив всю ранкову благодушність.

− Рія Танатріс.

Мій темний се-аран вибухає такою люттю, що повітря буквально розжарюється, давлячи на нервову систему бетонними плитами. А таких слів, як ті, що доносяться до мене, я навіть не знаю.

− Заарештувати! − зрештою наказує жорстко.

− Буде виконано, Володарю. Що пред'явити ні-одо Шааріду?

− Я сам з ним зв'яжуся, − кидає Са-оір. − Виконуйте.

− Так, Володарю, − з усією завзятістю гаркає Те-атсур.

Здається, я чую кроки, що віддаляються. І настає дзвінка тиша.

− Ліно, підійди до мене, − звучить настільки хльостко, що я навіть підстрибую від несподіванки.

Ой, леле. Зрозумів, що підслухую. І занадто злий, щоб спустити мені це. Але ж я не порушувала наказу.

Кусаючи губи, нерішуче йду до нього, минаючи трапезну. Са-оір стоїть посеред кімнати для візитів і грізно дивиться на мене. Такий суворий і страшний, що дрож бере. І мені величезних зусиль коштує підійти і стати перед ним.

− Хіба я тобі дозволяв слухати, Ліно? – цікавиться він недобре.

− Вибачте, мій пане. Я не хотіла вас роздратувати. Просто… ви не забороняли, – нагадую йому, не наважуючись підвести голову.

Розумію, що він не завдасть мені фізичної шкоди, але гнів і роздратування, що клекочуть у ньому зараз, дуже сильно тиснуть на мою психіку. І відчуваються настільки виразно, що мене і саму починає трясти від цих руйнівних емоцій. Напрочуд гостро. Здається, ніби зв'язок між мною та моїми се-аран став ще на порядок міцнішим. Я і раніше помічала, що вловлюю їх емоції, бажання, настрій, а зараз усвідомлюю, що ці відчуття більш ніж реальні.

Той момент, коли все це змінюється на подив, а потім і на зацікавленість з натяком на похмурі веселощі, я теж відчуваю відразу. Дихати легше стає.

− Я так бачу, що нам з братом тепер доведеться завжди бути напоготові, щоб нас не обхитрувала власна се-авін, − зауважує він з іронічним смішком. − А ти змінилася, Ліно.

Відчуваючи, що буря минула, я обережно підіймаю на нього допитливий погляд. Намагаючись зрозуміти, як він ставиться до цих змін у мені. Може йому якраз і не до смаку, що я почала менше боятися?

− Мені подобається те, що я бачу в тобі, Ліно. Те, що змінюючись, ти стаєш навіть більш відданою, ніж раніше. Тепер ти зовсім не схожа на те тремтливе нещасне звірятко, яке брат витяг з лап цинотів. І мені цікаво, які якості в тобі ще відкриються, як ти себе проявиш. Тим паче що так мені набагато простіше знайти привід покарати свою норовливу се-авін, – посміхається чоловік підступно.

Його відповідь настільки точно відображає моє внутрішнє питання, що я вже вкотре запитую себе, як відчувають наш зв'язок мої се-аран? Як вони відчувають у цьому зв'язку мене?

− Дякую, мій пане, − посміхаюся зніяковіло. – Моя відданість вам раніше була заснована на вдячності та клятвах, даних Повелителю А-атону. Тепер же її живлять мої почуття до вас обох. Я постараюся, щоб причин покарати мене у вас з'являлося не так вже й багато.

− Їх завжди можна придумати, якщо є бажання. І ти зараз лукавиш. Тобі подобається бути покараною мною, – його усмішка стає відверто хижою. – Але про нашу маленьку гру ми поговоримо пізніше. Зараз я маю зв'язатися з Шаарідом. Сядь так, щоб він тебе не бачив.

Тобто… мені зараз відкрито дозволяють бути присутньою і все чути?

Боячись впустити такий момент, я схиляю голову і квапливо йду в інший бік кімнати. Якщо сісти он у те крісло, то так я точно не потраплю в поле зору можливого співрозмовника мого се-аран.

Переконавшись, що я виконала його наказ, Са-оір коротким жестом-ключом проводить по своєму браслету, активуючи голографічний екран, щоб викликати голову Високого Дому Бронзових на-агарів. І вже за хвилину перед ним з'являється напівпрозора фігура ні-одо Шааріда.

− Вітаю, Повелителю. Чим можу с-с-служити? − запитує той, після поштивого поклону.

− Ваша дружина Танатріс звинувачується в замаху на життя імператорської се-авін Ліни, − офіційним тоном повідомляє йому Са-оір. − Мої джа-ани отримали наказ затримати обвинувачену. Від вас, ні-одо, вимагається допустити імперські шатли в підконтрольний вам повітряний простір і не перешкоджати арешту.

З кожним словом Повелителя глава Бронзових дедалі більше починає нагадувати нерухому статую. І після останньої фрази проходить не менш як хвилина, перш ніж він нарешті відповідає. І несподівано зовсім не так, як я очікувала:

− Я відмовляюсь, Повелителю.

Та що там я... Навіть Са-оір виглядає зараз ошелешеним. Для нього така відповідь теж вочевидь виявилася сюрпризом.

− По праву, даному мені вами особисто, я є хазяїном долі моєї дружини, − продовжує на-агар. − І тільки мені належить тепер право карати її.

− Ти ризикуєш втратити мою довіру, Шааріде, − цідить холодно мій темний се-аран. – Заради честолюбної, безвідповідальної дурепи.

− Заради моєї дружини, мій Повелителю, − не менш холодно і твердо заперечує Шаарід. − Якщо її провина буде доведена, я страчу її особисто. Моє право.

− Якщо? Ти сумніваєшся у моєму слові? – обличчя Са-оіра темніє від люті.

− Ні, Володарю. Я не маю сумніву, що вам надали більш ніж переконливі докази її провини. Але, маючи повний доступ до розуму своєї дружини, вже встиг переконатися в тому, що дівчиною все життя маніпулювали чоловіки її сім'ї. Навіть її дурість і безвідповідальність були ретельно й продумано в ній виховані, щоб служити на користь тим, хто за нею стояв. І не все, що їй приписують є правдою.