Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

вибачте, це не моя провина, сеньйора каже, що це терміново, тому такий поспіх.

Ти позіхаєш і навіть не дивишся на жінку, голос якої ти вкрала. У неділю Херонімо завжди спить до обіду, ти це знаєш, і йде аж на полуденну месу, якщо взагалі йде. Останнім часом він ходить туди украй рідко. Чекаєш.

— Доне Херонімо?

— …

— Так, доне Херонімо, це Рита, дуже добре, дякую, а ви як, сеньйоре? Вибачте, що я вам телефоную так рано в неділю, але місіа Інес стала такою вимогливою і дивною, кажу вам, вона наказала мені зателефонувати вам саме о цій годині, хай би навіть ви спали. Ви погано спите? Шкода… Певно, ви за нею сумуєте. Як вам не сумувати за своєю сеньйорою, доне Херонімо! Так, у неї все добре, але вона попросила сказати вам, що якщо вам не складно, щоб ви прислали сюди весь її одяг, так, увесь, який вона має, той, що висить у великій шафі в її спальні, каже, що їй це потрібно, так, навіть парадні сукні. А крім цього ще й усі баночки та дрібнички з її нічного столика, і сам столик теж, бо вона дуже за ним сумує, вона хоче, щоб тут їй було зручно, до того ж навіщо йому там стояти без діла, поки вона тут… так, сеньйоре, авжеж, сеньйоре… вона також каже, що їй зовсім не подобається ліжко, яке їй тут дали, і що вона не може спати вночі, вона не звикла, вона цього не каже, але я закладаюся, що вона не може спати, бо сумує за вами… ай, ну ви й шельма, доне Херонімо, була б я молодша… тож сеньйора просить, щоб ви привезли їй ліжко з матрацом, покривалами, ковдрами, подушками, простирадлами, так, усіма простирадлами з її монограмою, вона знає, скільки там гарнітурів, крім того, вона просить, щоб ви прислали сюди всі її рушники… ні, доне Херонімо, сеньйора сильно засмутиться, це має бути саме сьогодні, вона знає, що сьогодні неділя і що важко буде знайти вантажівку, бо людям не подобається працювати в неділю, але вона каже, що ви все влаштуєте, що це має бути саме сьогодні… вона передала мені, що не хоче говорити з вами, бо трохи застудилася, ми всі тут ходимо застуджені через той туман, що спадає в годину молитви, так дивно, о такій-то порі року, звідки ті тумани взялися, кажуть, що погода змінюється через атомну бомбу, може й так, ці штуки приносять тільки негаразди, місіа Інес каже, що наступного тижня, коли вона почуватиметься краще, то зателефонує вам, тому що в неї вже назбиралося багато чого вам розповісти, але доки їй не покращає, вона відпочиватиме, так, вона весь час утомлена, бідолашна сеньйора, а може, їй просто трохи сумно чи гірко… пробачте мене, можливо, я пхаю носа туди, куди не треба, але мені здається, що вона трохи дивна через ту справу з блаженною, так, мені здається, що через неї, а ще через те, що цей дім, який вона так любить, збираються знести…

Голосом старої служниці ти прощаєшся зі своїм чоловіком. Вішаєш слухавку. Ти усміхаєшся Риті, підходиш до неї, гладиш по волоссю.

— Тобі холодно, Рито?

— Трошки.

— Але ти вся тремтиш.

— То старече.

— Просто погана погода, як ти сказала моєму чоловікові…

— Так, дивне щось коїться…

— Гаразд. Завтра тобі не буде холодно. От побачиш. Жодній із мешканок не буде холодно. Мені привезуть увесь мій одяг, усі мої речі, й у вас буде нагода виграти їх у мене в канідром, аж доки ви не виграєте в мене все, і я не залишуся ні з чим, тому що я не можу жити зі стількома речами, я хочу позбутися всього, я маю гарні пальта, Рито, от побачиш, може, виграєш яке, не може ж жовта сука постійно перемагати, вам усім іще дістануться мої вишукані речі.

Рита щасливо всміхається.

— Гаразд. Я йду до себе в кімнату. Зроби мені послугу, попроси Марію Бенітес приготувати мені чашечку гаряченького чаю й принести його мені в спальню?

— Міцного?

— Ні, легенького.

— Брихіді подобалося пити міцний чай увечері. Їй його заварювала Амалія. І це ж її забрала швидка, хоч вона була цілком здорова, бідолашна, тільки все плакала через той пальчик, який, як вона казала, загубив архангел!

— Бідолашна Амалія.

— Бідолашна. Ми шукаємо того пальчика, щоб їй стало краще.

— Добраніч, Рито.

— Добраніч, сеньйоро.

25

Я помітив, що в тебе почали зникати ці тонесенькі червоні, ніби шрами, лінії, що окреслювали контури твоїх очей і лоба, твоїх вух, повік і вуст, почали зникати навіть ті лінії на твоїх руках, які облямовували твої нігті й підкреслювали основи пальців, ніби сліди від надрізів, а твої зап’ястки — ніби спогади про самогубства. Зморшки… Так, чому б і ні, вони можуть цілком стати зморшками, і я не маю жодних сумнівів, що за кілька місяців так і буде — місіа Інес стає такою зморшкуватою, — шепотять короткозорі старі, вона не в тому віці, щоб тут скніти, але ж вона прийняла обітницю бідності й тепер не підтримує свою молодість щотижневими масажами, очищенням шкіри й масками, які розслабляють шкіру обличчя. Так, старі мають рацію. Ти не така, як раніше. Ти відростила невеликий пушок на підборідді й над сухою верхньою губою, а з отворів твого носа почали визирати товсті, ніби щетина, чорні волоски. Але ти цього не бачиш, бо у твоїй спальні немає дзеркала. Усі предмети твого туалету — столик, флакончики, срібний гребінець, усі твої меблі, ліжко, покривало, сукні — ніч за ніччю ти закладаєш їх на іграшковому канідромі, але жовта сука весь час виграє. Через те, що ти виграєш, твої речі зникають: ми відвозимо ці переможні предмети на моєму возику до твоїх келій і ретельно складаємо їх там, щоб вони навіки продовжили своє марне існування й ніколи не зіпсувалися. Водночас ти спиш на старому ліжку Сунільди Topo, яким ти замінила власне, одягаєш нічну сорочку Ерни, п’єш чай із чашки Марії Бенітес, укриваєшся шаллю Рити, замість сумочки носиш незрозуміло чию брудну торбу, ходиш у панчохах, які повигравала в Дори й Аристели, й трусах, які виграла в Люсі, ти вкриваєшся лахміттям, спиш на обісцяному матраці, зачісуєшся беззубим гребінцем, відмовляєшся взувати будь-що інше, окрім розтоптаних капців Роси Перес.

Попри те, коли я непомітно споглядаю тебе зблизька, то бачу, що тонесенькі шрами повністю не зникли. Процес загоювання повільний. Тобі треба чекати ще кілька місяців. Я ніколи не