Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але це значить, що я вже одужав, або одужую, подумав я, бо маю невелику надію — а то й жодної — знов побачити предмет своїх думок, а якби й побачив — злучитися з ним, а якби й злучився — ще раз ним оволодіти, а якби й оволодів — затримати його коло себе, бо сього боронить мені і мій чернечий стан, і обов'язки, що їх накладає на мене кондиція моєї родини… Я врятований, сказав я собі, згорнув книжку і заспокоївся — саме вчасно, бо Вільям вже заходив у кімнату. І ми з ним знову вирушили у мандри лабіринтом, який для нас не мав уже таємниць (про це я вже розповів), і на якийсь час я забув про свою одержимість.
Як буде видно згодом, невдовзі вона знову нагадає мені про себе, але у зовсім інших (на превеликий жаль!) обставинах.
Четвертого дня НІЧ,
де Сальватор жалюгідно дає себе спіймати Бернардові Ґі, Адсову кохану дівчину хапають як відьму і всі йдуть спати ще нещасливіші й занепокоєніші, ніж раніше
Отож ми саме спускалися назад до трапезної, коли почувся якийсь галас, і з боку кухні замиготіло слабке світло. Вільям миттю погасив каганець. Ідучи вздовж мурів, ми підійшли до дверей, що виходили в кухню, і почули, що шум долинає іззовні, бо кухонні двері відчинені. Тоді голоси і світла віддалилися, і хтось різко затріснув двері. Ця велика зам'ятая провіщала щось неприємне. Ми швидко пройшли через оссарій, вигулькнули в порожній церкві, вийшли через південні двері і побачили, що у внутрішньому дворику блимає світло смолоскипів.
Ми підійшли ближче, і в сум'ятті ніхто не звернув на нас уваги, буцім ми надбігли разом з іншими людьми, що висипали з опочивалень та притулку для прочан. Ми побачили, що лучники міцно тримають Сальватора, блідого, як білки його очей, і якусь жінку, що заливалась плачем. Серце моє стиснулось: то була вона, пані моїх дум. Вона впізнала мене і кинула мені благальний, розпачливий погляд. Я смикнувся було бігти визволяти її, але Вільям стримав мене, шепочучи якісь зовсім не ласкаві, скоріше лайливі слова. Звідусіль надбігали ченці та гості монастиря.
Надійшов настоятель, прийшов Бернард Ґі, якому капітан лучників коротко доповів про те, що сталося. А сталося ось що.
За наказом інквізитора вони патрулювали вночі цілу околицю, особливу увагу приділяючи просадові, що вів од вхідної брами до церкви, тій частині, де були городи, та фасадові Вежі (чому? — замислився я, а тоді зрозумів: очевидно, тому що Бернард зібрав серед челяді та кухарів пересуди про якусь метушню, яку хтось зчиняв вночі між виходом з монастиря та кухнею, і хтозна, чи той дурень Сальватор, розповівши мені про свої наміри, не розпатякав про них ще й якомусь бідоласі на кухні чи в конюшнях, а той, заляканий пообіднім допитом, кинув цю поголоску Бернардові в пащу). Обережно крадучись у темряві серед туману, лучники врешті застукали Сальватора разом з жінкою, якраз коли він морочився з кухонними дверима, намагаючись відчинити їх.
«Жінка у сім святім місці! Ще й з ченцем! — суворо мовив Бернард, звертаючись до настоятеля. — Великодушний мосьпане, — вів далі він, — якби річ була лиш у порушенні обітниці чистоти, покарання сього чоловіка належаче б до вашої юрисдикції. Але оскільки ми ще не знаємо, чи махінації цих двох лихочинців не зачіпають якось безпеки всіх гостей, нам слід найперше пролити світло на цю таємницю. Ану ж бо, тебе питаю, небораче, — і висмикнув у Сальватора немалий згорток, який той намагався сховати за пазухою, — що там у тебе?»
Я вже знав, що там: ніж, чорний кіт, який, ледве відкрили згорток, утік, шалено нявкаючи, і два яйця, які розбилися і розпливлися тягучою масою, що всім здалася кров'ю або жовчю чи якоюсь іншою нечистою матерією. Сальватор, вмовивши якимись обіцянками дівчину піти з ним, саме збирався ввійти до кухні, вбити кота і вийняти йому очі. А що то були за обіцянки, я дізнався відразу. Посеред злісного реготу і похітливих вигуків лучники обшукали дівчину і знайшли в неї мертвого, ще не общипаного півника. На нещастя, вночі, коли всі коти виглядають сірими, півень цей здався усім таким же чорним, як і кіт. Я ж подумав, що небагато треба було, щоб умовити її, голодну бідолашку, адже минулої ночі вона зреклася (заради любові до мене) дорогоцінного коров'ячого серця…
«Ага! — нарочито стурбовано вигукнув Бернард, — чорний кіт і чорний півень… Що ж, атрибути сі добре мені відомі… - Посеред присутніх він помітив Вільяма: — Ви теж їх упізнаєте, правда, брате Вільям? Хіба не ви були інквізитором три роки тому в Кілкенні, у справі тієї дівчини, яка мала зносини з дияволом, що з'являвся їй у подобі чорного кота?» Мені здалося, що учитель мій промовчав через слабодухість. Я схопив його за рукав, смикнув і розпачливо зашепотів: «Та ж скажіть йому, що це для харчу…» Він висмикнув руку і ввічливо звернувся до Бернарда: «Не думаю, що вам потрібен мій давній досвід, аби дійти ваших висновків».
«О, ні, є далеко вагоміші свідчення, — усміхнувся Бернард. — Стефан Бурбонець у своєму трактаті про сім дарів Святого Духа оповідає, як святий Домінік, проповідуючи у Фанжо проти єретиків, оголосив деяким жінкам, що вони зараз побачать, кому досі служили. І раптом стрибнув
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім'я Рози, Умберто Еко», після закриття браузера.
