Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зграйкою монахів пробіг гамір обурення, чимало з них перехрестилося.
«Ой, мосьпане абат, мосьпане абат, — говорив тим часом Бернард з виглядом праведника, — ваша світлість, може, й не знає, що звикли робити грішники за допомогою сього начиння! Але я це добре знаю, борони мене Боже! Я бачив, як глупої ночі деякі гидосвітні жінки, разом з іншими жінками такого ж штибу, послуговуючись чорними котами, творили мерзенні чари, яких потім заперечити не могли: вони їздили верхи на деяких тваринах і під пеленою ночі долали величезні відстані, тягнучи за собою своїх невільників, перетворених на хтивих інкубів… Сам диявол являється їм — принаймні вони в це ревно вірять — у подобі півня чи якоїсь іншої пречорної живини, і вони з ним злягаються — та не питайте мене як. І я напевне знаю, що цілком недавно з допомогою подібного чорнокнижництва в самому Авіньйоні готували чар-зілля і мастила, щоб посягнути на життя самого мосьпана Папи, отруївши його харч. Папа зумів захиститись і виявив трутизну лише завдяки тому, що мав чудодійні коштовності у формі зміїного язика, силу яких підтримували чудові смарагди та рубіни, що мають божественну властивість виявляти отруту в їжі! Одинадцять таких коштовних язиків подарував йому, дяка небесам, король Франції, і лише так наш мосьпан Папа зміг порятуватись од смерті! Щоправда, вороги понтифіка допускалися й ще гірших речей, адже всі знають про єретика Бернара Делісьє, арештованого десять років тому: у нього вдома знайшли книги чорної магії з нотатками на щонайогидніших сторінках, які містили всі вказівки, як робити воскові фігурки, щоб завдавати шкоди своїм ворогам. І повірите чи ні, у нього було знайдено й самі фігурки, які напрочуд майстерно відтворювали подобу самого Папи, а життєво важливі частини тіла позначені були червоними кружальцями: бо ж усі знають, що такі фігурки вішають на мотузці перед дзеркалом, а тоді штрикають шпичками у позначені таким чином життєво важливі місця, а тоді… Ох, навіщо я гаю час на опис цих огидних лиходійств? Сам Папа ще торік описав і засудив їх у своїй конституції Super illius specula[251]. Сподіваюсь, що список сього твору є у вашій розкішній бібліотеці, то ж поміркуйте як слід над ним…»
«Аякже, є, є він у нас», — палко підтвердив украй занепокоєний абат.
«Гаразд, — сказав на закінчення Бернард. — Випадок цей виглядає мені цілком зрозумілим. Спокушений чернець, відьма і якийсь ритуал, який, на щастя не відбувся. Навіщо вони це робили? А це ми ще дізнаємось, і я пожертвую кількома годинами сну, щоб це з'ясувати. Тож нехай ваша великодушність зволить надати у моє розпорядження якесь місце, де можна замкнути сього чоловіка…»
«У нас є острог у підземеллі під кузнею, — мовив настоятель, — який, на щастя, мало використовується і вже роками стоїть порожнім…»
«На щастя чи на нещастя», — зауважив Бернард. І звелів, щоб лучникам показали дорогу і щоб вони завели ув'язнених у два різні остроги; звелів також добре прив'язати чоловіка до кільця, вмурованого в стіну, наміряючись невдовзі спуститися туди і допитати його, дивлячись йому прямо в лице. Щодо дівки, додав він, то цілком ясно, хто вона, і допитувати її вночі не варто. Її ще добряче візьмуть на спитки, перед тим як спалити. Якщо вона відьма, то розв'язати їй язика буде нелегко. А от монах ще, можливо, покається (і він пильно глянув на тремтячого Сальватора, немов натякаючи, що дає йому шанс для порятунку), розповість усю правду і — додав — викаже своїх співучасників.
Спійманих виволокли геть. Сальватор мовчав, геть прибитий і немов у гарячці, а дівчина плакала, хвицала ногами і кричала, наче тварина на бойні. Але ні Бернард, ні лучники, ані я сам не розуміли її селянської говірки. Хоч вона й говорила, але була немов німа. Одні слова наділяють могутністю, а інші кидають людину у ще більше безталання. Саме такими є неотесані словеса посполитих, яких Господь не сподобив послуговуватися універсальною мовою, носієм мудрості та могутності.
Я знов хотів був кинутися за нею, але Вільям, чорніший чорного на виду, і цього разу стримав мене. «Зупинись, дурню, — мовив він, — дівчині кінець, вона — пожива для вогню».
Споглядаючи у жасі цю сцену, в полоні суперечливих думок, невідривно дивлячись на дівчину, я відчув, як хтось торкнув мене за плече. Не знаю чому, але ще до того, як я обернувся, я вже знав, що це Убертин.
«Дивишся на відьму, правда?» — спитав він мене. Він, звісно, не міг нічого знати про мою пригоду, а отже, сказав це лиш тому, що своїм моторошним внутрішнім оком, яке наскрізь бачить людські пристрасті, спостеріг всю напругу мого погляду.
«Ні… - ухильно сказав я, — я не дивлюсь на неї… тобто, може, й дивлюсь, але вона не відьма… ми ж не знаємо, може, вона невинна…»
«Ти дивишся на неї, бо вона вродлива. Вона вродлива, правда? — спитав він дуже тепло, стискаючи моє рамено. — Якщо ти дивишся на неї, бо вона вродлива, якщо тебе це хвилює (а таки справді хвилює, і гріх, у якому її підозрюють, робить її ще привабливішою у твоїх очах), якщо дивишся на неї і бажаєш її, то вона й справді відьма. Стережись, сину мій… Краса тілесна обмежена до шкіри. Якби люди могли бачити, що криється під шкірою, як вміє бачити беотійська рись, вони
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім'я Рози, Умберто Еко», після закриття браузера.
