Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

ногами. Хлопець спробував, раз, удруге, втретє, та щоразу з’їжджав униз.

На щастя, Ґрем здогадався, що й до чого, й узявся тягнути, накручуючи мотузку на себе. Через хвилину українець, відпльовуючись, як опритомнілий потопельник, вишкрібся на терасу шостого рівня. Американець підхопив його, силоміць поставив на ноги та прокричав:

— Ти ненормальний! Якого біса ти співав? Мік Джаґґер, розтуди твою маму!

Левко лише похитав головою. Згадавши щось, стягнув із шиї торбину з квітами та листям бруґмансії й тицьнув її мулатові в руки. Потому гойднувся, наче п’яний, і розпластався на залитій дощовою водою траві.

Ґрем відклав торбу вбік і заходився витягувати канат із прірви.

CXX

19 серпня 2012, 01:15 (UTC -5)

Паїтіті

Дощ стишився, проте не вщух.

— Чому ти не попередив? — накинувся Ґрем на Семена, щойно вони з Лео вибралися на верхню терасу. Канат, як і домовлялися, замаскували травою й брудом на шостій терасі, а от тоншу нейлонову линву Семен вирішив забрати із собою та сховати в «норі».

Росіянин, із ніг до голови замащений глиною, припинив скручувати мотузку й витріщився на американця.

— Я попереджав! Один короткий виблиск, як і домовлялися.

Мулат спересердя ляснув руками по стегнах. Зі спортивних штанів навсібіч порснули краплини.

— Я не бачив твого сраного виблиску! — прогавкав Ґрем. — Я дізнався про вартового тільки тоді, коли помітив його на закрайку тераси!

— Сюди приходив охоронець? — вирячився Левко.

— Так! — мулат із такою експресією вивергнув останнє слово, що краплини дощу зі шкіри навколо його рота розлетілися віялом. — Якраз тієї миті, коли тобі заманулося поспівати!

— Не кричи, — опустив голову українець, — побудиш мачігуенга.

— Він там співав? — надійшла Семенова черга дивуватись.

— Так! — американець не стишував голосу. — Твоєму приятелеві Бог виділив мізків на кілька грамів менше, ніж ховраху.

— Чувак, — розвів руками українець, копнувши носаком кеда торбинку та звертаючись більше до Семена, ніж до Ґрема, — це все ті бісові квіти. І я не співав, я просто мугикав.

— Дупоголовий, — процідив мулат. — Ви обидва дупоголові.

— Заспокойся, Ґреме, — мовив Сьома. — Присягаюсь, я попереджав про наближення вартового.

— Але я теж нічого не бачив, — глухо докинув Левко.

— Я не міг світити довше, — почав виправдовуватися Сьома, — я сам помітив того чувака, коли він перетнув уже половину відстані між пірамідами й наметом.

Американець несподівано схопив Семена за передпліччя:

— А Сатомі? Хіба вона…

— У тому то й річ, її не було… — Сьома зам’явся. — Забув сказати: ота блискавка… ну, найперша… вона…

— Що?

— Вона вдарила в піраміду.

Ґрем із Левком перезирнулись, а тоді, не змовляючись, припустили в напрямку великої піраміди. Попри виснаження, Левко не відставав.

Від дощу Сатомі опам’яталася, і хлопці перестріли її, дезорієнтовану та закривавлену, біля сходів до вершини піраміди. Побачивши американця, японка метнулася до нього й повисла на шиї. Ґрем узяв Сатомі на руки та поніс до галереї, що збігала в надра Твердині. Левко похмуро плентався позаду.

Дорогою Сатомі знепритомніла, й американець закрокував швидше, притискаючи її, наче малу дитину, до грудей.

CXXI

У «норі» було тепло й сухо, якщо не зважати на калюжі, що поволі розпливалися від хлопців, а також під торбинкою (її ретельно замотали — щоб не пахтіла — й заштовхали у віддалений закуток, під наплічники). Сатомі, неприродно вигнувшись, лежала на матраці посеред кімнати. Як і раніше, без свідомості.

— Що… що робити? — хапаючи повітря, пролепетав американець. Він уклав японку на спину та витягнув її ноги.

— Закопати її в землю, — запропонував Левко.

Мулат різко випростався та без попередження зацідив кулаком українцеві в щелепу. Лео лантухом повалився на підлогу.

— Ти чого?! — підскочив Сьома, стаючи на захист товариша. — Він правду говорить: людей, у яких ударила блискавка, треба закопувати в землю.

— Уперше про це чую, — пирхнув американець.

— Я серйозно. Так завжди роблять.

Ґрем похитав головою, грізно зиркаючи то на українця, то на росіянина.

— Поки вона жива, ніхто її не закопуватиме.

Семен не заперечував. Левко лежав на підлозі, потираючи долонею щелепу та набряклу вилицю.

— Я тебе вб’ю, ніґере, — неголосно, проте чітко вимовив хлопець. — Я б тебе вже вбив, виблядку, якби від тебе не залежала наша втеча.

Американець почув і жахливо повільно, так, як ніби вона трималася на давно заіржавілих шарнірах, повернув голову до українця.

Сьома побілів, розуміючи, що зі зламаною ногою не зможе допомогти товаришеві, якщо Ґрем раптом вирішить кинутися на нього. Проте Ґрем здивував. Каламутні очі перелякано забігали, а лютий вираз зійшов із обличчя. Мулат згорбився, втягнув голову в плечі та, підсунувши матрац, сів навпроти Сатомі.

— Семе, зроби хоч щось, — благально звернувся мулат до Семена.

Росіянин відкрутив кришечку пластикової пляшки з водою, змочив один із шматків футболки, що лишився після того, як Сатомі пошила торбинку, й заходився протирати дівчині обличчя. Наразі нічим більше зарадити не міг.

Левко, не змінюючи пози, продовжував лежати на тому місці, куди його вклав правий прямий американця, й самими губами шепотів:

— Я тебе вб’ю, ніґере… Невдовзі я тебе вб’ю.

CXXII

Сатомі опритомніла через півгодини.

Семен оглянув японку й за винятком подряпин на лиці та рани в лівому вусі, з котрої сочилася кров, не виявив зовнішніх пошкоджень. Росіянин примусив Сатомі випити дві таблетки аспірину й одну парацетамолу.

Дівчина не пригадувала нічної вилазки. Все, що трапилося після того, як чверть по дванадцятій вона з хлопцями вийшла з «нори», стерлося з пам’яті. Ґрем стисло переповів їй про буревій, спуск по бруґмансію та злощасний удар блискавки.

Невдовзі вона заснула.

Потому Сатомі ще шість разів прокидалась і щоразу здивовано запитувала, що з нею сталося. Попервах Ґрем терпляче описував, повторюючи слово в слово, нічну вилазку, проте за третім разом нерви в американця стали здавати. Він розумів, що дівчина невинна, що її пошкодження значно серйозніші за подряпини та прокол у вусі, та, попри це, коли японка прокинулась уп’яте й уп’яте поставила те саме запитання — що з нею трапилося? — Ґрем не витримав і, захлинаючись слізьми, розпачливо стискаючи Сатомі в обіймах, узявся на неї кричати.

— Боже, невже ти не пам’ятаєш?! Я десять хвилин тому розказував тобі! Я…

Сатомі почала плакати. А потім знову вирубилась.

Сьома здогадувався, що дівчині слід було б дати снодійне, та, складаючи подорожню аптечку, росіянин подумати не міг, що виникнуть обставини, за яких доведеться когось присипляти.

О 04:10 японка нарешті заснула.

Лео поринув у сон за годину до того, забившись у куток неподалік того місця, де Ґрем відправив його в нокдаун. Українець заснув просто на долівці, підклавши під голову руку. До ранку