Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
–Ні, не нова, але попередній власник був дбайливим.
Вона провела рукою по блискучому червоному капоту.
–Ну? Візьмемо тест–драйв?
Вона посміхнулася.
–Жартуєш? Звісно.
Дженніфер пірнула в білий шкіряний салон, приземляючись на м'які сидіння, мотор машини приємно муркотів, вона відчувала себе приголомшливо, адже їхати в такій машині було чудово. У приймачі заграла Gonna Be (500 Miles) і вони почали голосно підспівувати, сміючись з того, що не потрапляють у ноти.
Лютий цього року був зовсім не холодним, тому Кріс і Дженніфер з'їздили в парк, де довго гуляли, потім погодували качок біля ставка. Кріс почав копіювати каченят, що виглядало вкрай кумедно, тільки уявіть: масивний підкачаний хлопець, якому не так давно виповнився двадцять один рік, робить крильця ліктями, губи, як у певних панянок в інстаграмі і ходить на напівзігнутих. Дженніфер не припиняла знімати його на відео і реготати.
Вони з'їздили в Макдоналдс, де взяли мак драйв, як завжди мріяв Кріс. Швидко поївши в машині, вони вирішили поїхати бездоріжжям, об'їжджаючи майже все місто. Кріс запропонував поїхати до урвища, хоч Дженніфер ця ідея не збентежила. Чомусь у її голові невтомно миготіла картинка, як вони плавають у воді під урвищем. Коли вони проїжджали на швидкості, на узбіччі промайнула сіро–блакитна шерсть великого собаки, який уважно дивився на машини, що проносилися повз. Дженніфер визирнула з вікна, проводжаючи поглядом собаку, якого почала бачити надто часто останнім часом.
Дорога була рівною, вони щось жваво обговорювали. А потім удар, скрегітливий звук і дівчина знепритомніла. Гаряча кров, що стікає по розсіченій губі, змусила її скривитися. Ремінь заїло, їй довелося абияк вилазити з нього. Голова Кріса лежала на кермі, він був непритомний, і машина безперервно сигналила, бо він упирався чолом у клаксон. Дженніфер підняла його, намагаючись вивільнити з–під ременя.
–Крісе? Крісе, прокинься, ну ж бо.
Руки її тремтіли. Він же спить? Так, він у крові, так, він непритомний, але він прийде до тями. Це ж Кріс. Чи не так? Вона взяла його під руками і витягла з машини. Кріс був дуже важким, і тягнучи його, вона кілька разів опинялася під ним. Машина звисала наполовину над урвищем у річку. Дженніфер намагалася пригадати, як так вийшло, що вони настільки близько під'їхали. Тільки–но Дженніфер витягла брата на землю, як машина з гулом звалилася в урвище. А разом із нею і Кріс, нога якого зачепилася за дверцята в машині. Дженніфер, яка намагалася втримати брата, зірвалася разом із ним, не зумівши втримати таку вагу. Коли вони впали у воду, вона щільно зімкнулася над ними, було занадто темно, ніби вже глибока ніч. Дженніфер нажахано гребла ногами і руками, намагаючись знайти Кріса, але марно. Її легені горіли від надовго затриманого дихання і вона відчувала, що більше не витримає. Раптом у воді вона помітила дівчину, яка стрімко підпливала до неї. Дженніфер злякалася, дивлячись на дівчину, що пливла, її руде волосся в каламутній воді було схоже на полум'я, біла довга сукня звивалася, як хвіст у русалки. А потім темрява. Вона пам'ятала, як хтось стукав по грудях. Дженніфер закашлялася, вода, що витікала з рота, була солоною і гарячою.
–Чому річкова вода, яка має бути прісною, солона немов у морі?– заплітаючимся язиком промовила Дженніфер.
–Та тому, що ти – маг, дурненька. – говорила та сама руда дівчина.
Дженніфер оторопіла. Очі щипало, все навколо вкривалося чорними цятками, ось тобі й кисневе голодування. Дівчина сиділа, тримаючи голову Дженніфер на своїх колінах.
–Що, вибач? – не зрозуміла вона, задихаючись.
–Тільки маги можуть відчути сіль цих вод. – знизала плечима вона.– Це води моєї матері – Річкової Німфи.
–Я– маг? – насупилася Дженніфер.
–Ти не знала? – запитала вона.
–Ні. Зовсім.– хитала головою дівчина.
–А чого ти плавати надумала? – запитала вона.– До сьомого затемнення ще цілий місяць.
Дженніфер різко підскочила, її хитнуло в бік.
–О, боже. Там мій брат! – крикнула вона, підповзаючи до урвища. – Він же потоне.
–Я нікого там не бачила.– сказала німфа.
–Бути того не може.– не повірила Дженніфер.– Ми впали разом. Він був непритомний.
–Запевняю тебе, ти впала сама. – хитала головою німфа, не схоже, що вона брехала, але Дженніфер не вірила їй.
–Та ні ж! – кричала вона, дивлячись у темну воду, – О, господи. Треба... треба врятувати його.
І страшна картина увірвалася в її мозок: Кріс, що йде вглиб річки, його легені повністю наповнилися водою, серце зупинилося, шкіра набула блакитного відтінку.
– Він не вижив би так довго без свідомості, та ще й у воді. –бурмотіла вона, впавши на землю. – О, господи, ні. Мій Кріс. Тільки не він.
Досить далеко від них, так, що Дженніфер не чула, пролунав діалог:
–Давай, давай! Тягни!
–Господи, чого він такий важкий.
–Ей! Ти вдарила його головою.
–То й що. Він все одно мертвий.
–Може, і дівчину відразу?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.