Читати книгу - "Переспівниця"

чому вівсянку й ріпу не можна запити кавою?

— Ми й не уявляли, що тут усе так суворо, — пояснила Фульвія, масажуючи Плутархові плечі. — Навіть у вищих колах.

— Ну, ми ще покладалися на чорний ринок, але тут його немає, — мовив Плутарх. — Навіть в Окрузі 12 був свій чорний ринок, правда?

— Так, Горно, — мовив Гейл. — Ми там торгували.

— Ось бачите? Тільки не треба дивитися так на мене. Боже, які ви моральні! Практично непідкупні! — зітхнув Плутарх. — Гаразд, як кажуть, війни не тривають вічно. Що ж, раді вітати вас у команді, — він простягнув руку, і Фульвія подала йому великий альбом у чорній шкіряній палітурці. — Загалом ти уявляєш, що нам від тебе потрібно, Катніс. Я розумію, що тобі було важко зважитися на таке. Сподіваюся, це допоможе...

Плутарх штовхнув альбом до мене, і я підозріло втупилася в нього. Але цікавість перемогла, я відгорнула обкладинку — і побачила там себе, струнку й дужу, в чорному костюмі. Тільки один майстер міг створити такий костюм, на перший погляд зовсім простий, а насправді витвір мистецтва. Шолом, майстерно вигнутий нагрудник, трішки віддуті рукава, з-під яких визирає біла тканина... З його легкої руки я знову перетворюся на переспівницю.

— Цинна, — прошепотіла я.

— Так. Він узяв із мене слово, що я не покажу тобі цього альбому, аж поки ти сама не вирішиш стати Переспівницею. Повір, а мені дуже кортіло, — мовив Плутарх. — Давай. Гортай далі.

Я повільно гортала сторінку по сторінці, роздивляючись кожну деталь костюму: старанно скроєні шари бронежилета, приховану зброю в черевиках і на поясі, спеціальний захист біля серця. На останній сторінці, під ескізом моєї брошки, Цинна написав: «Я досі ставлю на тебе».

— Коли він... — мій голос здригнувся.

— Потому як оголосили Червону чверть. Приблизно за кілька тижнів до Ігор. У нас є не тільки ескізи, але й самі костюми. А ще на тебе в арсеналі чекає Біпер, він має для тебе дещо цікаве. Я нічого тобі не скажу, не хочу зіпсувати сюрприз, — мовив Плутарх.

— Ти будеш найкраще вбраним повстанцем за всю історію воєн, — зронив Гейл і посміхнувся. Раптом до мене дійшло, що весь цей час він тримався оддалік. Мабуть, як і Цинна, хотів, щоб я все вирішила сама.

— Ми розробили план під назвою «Атака в ефірі», — мовив Плутарх. — Маємо на меті зняти серію агіток, тобто агітаційних роликів з тобою в головній ролі, і транслювати їх на увесь Панем.

— Але як? Тільки Капітолій має право на трансляцію! — здивувався Гейл.

— Але ж із нами Біпер. Приблизно десять років тому це він перепрограмовував підземні мережі трансляції. І вважає, що у нас є непогані шанси вийти в ефір. Звісно, спочатку треба відзняти матеріал. Тож, Катніс, студія запису до твоїх послуг... — Плутарх перевів погляд на свою асистентку. — Фульвіє!

— Ми з Плутархом довго мізкували над тим, як тебе подати. Нам здається, найкраще спершу вибудувати зовнішній образ ватажка повстанців. А тоді вже зайнятися внутрішнім світом. Тобто спочатку треба забезпечити, щоб наша Переспівниця мала приголомшливий вигляд, а потім попрацювати над особистістю, гідною такого образу, — мовила вона і розцвіла.

— Але у вас уже є костюм, — зауважив Гейл.

— Так, але поглянь на неї! Вона налякана, закривавлена? Чи, може, в її очах палає вогонь повстання? Яку лють вона зможе зіграти, якщо довкола не буде ворогів? У будь-якому разі вона повинна уособлювати щось. Я маю на увазі, що це... — Фульвія швидким кроком наблизилася до мене й обхопила моє обличчя долонями, — це ні до чого не годиться.

Я інстинктивно відсмикнула голову, але вона й так уже почала збирати свої речі.

— Отже, — сказала вона, — зважаючи на такі труднощі, ми приготували тобі ще один маленький сюрприз. Ходімо.

Фульвія поманила нас рукою, і ми з Гейлом рушили в коридор слідом за Плутархом.

— Хотіли як краще, а тільки образили, — прошепотів Гейл мені на вухо.

— Ласкаво просимо до Капітолія, — відповіла я. Однак слова Фульвії зовсім не вразили мене. Міцніше стиснувши альбом, я пригорнула його до грудей. Якщо цього хотів Цинна, то я все правильно вирішила.

Ми зайшли в ліфт, і Плутарх зазирнув до свого записника.

— Подивимося. Кімната три-дев’ять-нуль-вісім.

Він натиснув кнопку 39, але нічого не сталося.

— Напевно, слід скористатися ключем, — зауважила Фульвія.

Витягнувши з-під сорочки ключ на тоненькому ланцюжку, Плутарх застромив його в отвір, якого я раніше й не помічала. Двері зачинилися.

— Он воно як!

Ліфт почав опускатися вниз: десять, двадцять, тридцять поверхів... Я й не здогадувалася, що Округ 13 залягає так глибоко. Двері відчинились, і ми опинилися в білому широкому коридорі, обабіч якого тягнулися червоні двері, на вигляд майже розкішні — в порівнянні з сірими на верхніх поверхах. Кожні двері були просто позначені цифрами. 3901, 3902, 3903...

Ми вийшли з ліфта, і дверцята за нашими спинами зачинилися, а тоді ззовні опустилися ще й металеві ґрати. Не встигла я й оком змигнути, як у другому кінці коридору матеріалізувався чатовий. Двері за його спиною беззвучно зачинилися, і він рушив до нас.

Плутарх вийшов йому назустріч, простягнувши руку на знак привітання. В повітрі витало щось зловісне — щось тут було не так. І справа зовсім не в ліфті, і не в клаустрофобії (уявіть тільки: 39 поверхів під землею!), і не в дошкульному запахові антисептика. Глянувши на Гейла, я одразу збагнула, що він почувається точно так само.

— Доброго ранку, ми шукали... — почав був Плутарх.

— Ви помилилися поверхом, — відрубав чатовий.

— Справді? — Плутарх іще раз перевірив свої записи. — Тут у мене написано три-дев’ять-нуль-вісім. Може, ви просто передзвоните...

— Боюся, я змушений просити вас якнайшвидше піти геть. Очевидячки, сталася помилка, зверніться в Бюро, — сказав охоронець.

Кімната 3908 була просто перед нами. Всього за кілька кроків. Двері — вони тут усі були однакові — здавалися недоробленими: на них не було ручок. Мабуть, вони відчинялися від поштовху — як і ті, з яких вийшов чатовий.

— А де це? — запитала Фульвія.

— Бюро розташоване на сьомому поверсі, — відповів чатовий і простягнув руки, підштовхуючи нас назад до ліфта.

Саме в цю мить з-за дверей кімнати 3908 долинув якийсь звук, схожий на