Читати книгу - "Лукаві замашки"

сусіди-автомобілісти. Сиплються дотепи, йде жвавий обмін останніми технічними новинками.

- Е-е, що там, хлопці, не кажіть, а нас нині техніка здорово виручає. Візьміть таке. Захотів котрийсь із нас з товаришем чарчину перехилити - напускаєш на себе заклопотаність і кажеш: «Пішов у гараж». А раніше? Десь забарився, відразу тебе мало не до стіни приставляють: «Погляньте на нього, з'явився! Люди як люди, а цей шелестивітер чатує, як із дому вирватися!»

Тепер ідеш зранку, а приходиш ввечері. Раптом: «Чого так пізно?»- «Рихтував крило...»- «Ти ж уже мало не півмісяця з ним возишся?»- «А ти гадаєш, так легко його до пуття довести!» А як задуже випитує, стаю в позу: мовляв, набридла мені ця техніка! Хай тільки одремонтую - більше в той бік і не гляну. Тоді дружина лагіднішає і сама переводить розмову на інше.

- Твоя правда, Карпе, - підтакує Семен Бабочка. - От якби нам ще добитися, аби жінки у гараж не приходили. Прийняти, скажімо, таку ухвалу, як ото колись у запорожців на Січі було...

Коли вже виговорилися, хтось із присутніх вносить пропозицію:

- Ну то що, скинемося?

Балачки знову жвавішають, стають одвертішими. Підпивши, Бабочка починає скаржитися на дружину, яка вона, мовляв, у нього прискіплива.

- Що б не робив - ніколи не вгодиш. Я, знаєте, не стерпів якось - «От ти дорікаєш: не так. Тоді скажи як?»- «Сама, - відповідає, - не знаю як, але не так!»

- Було дивитися, кого сватаєш, - мовив на те Косарик.

- Можна подумати - твоя ліпша.

- Я своїй зроду не дозволив би над собою отак верховодити...

Косарикова рука з чаркою нараз зупиняється на півдорозі, обличчя мертвіє - у гараж віхолою вривається його дружина.

- То це ти так крило рихтуєш?!

Автомобільні братчики миттю випурхують із гаража. Попереду всіх мчить на велосипеді Карпо Косарик.

Що не кажіть, а нашого брата тепер здорово техніка виручає.

ДАЛЕКОБІЙНИЙ ПРИЦІЛ

Товариш Хвильований сидів хмурніший од грозової хмари. Затим поспішно почав збирати папери у папку. Впоравшись із цим, викликав секретарку:

- Віро Павлівно, хтось буде питати, скажете - поїхав у трест.

- Що сталося, Веніаміне Прохоровичу? Та на вас лиця немає! - аж сахнувся керуючий трестом, уздрівши Хвильованого.

- Ваша правда, Романе Миколайовичу. Хіба може бути справжнє лице в керівника, котрий завалив два квартальних плани.

- М-м, але ж ви пообіцяли вжити заходів - і, гадаю, усе буде гаразд, - почав розраджувати Хвильованого керуючий трестом.

Але той стояв на своєму:

- Марні ваші сподівання, Романе Миколайовичу: я все зважив, обмізкував і прийшов до висновку, що мені не під силу таке підприємство. Прошу увільнити з посади директора.

- Ви при своєму умі?

- Здається, так.

Роман Миколайович натискає кнопку дзвінка - з'являється його заступник.

- Ти бачив такого, - киває на Хвильованого. - Прийшов просити, аби звільнили його з посади, бо підприємство план завалило.

- Та що ви, Веніаміне Прохоровичу, - дивується заступник керуючого. - Якби всі так поступали, у нашому тресті знаєте як поріділи б ряди.

- Товариші, дуже прошу! - наполягав на своєму Хвильований. - Не допоможете - поїду в міністерство.

- І що ви за людина, Веніаміне Прохоровичу, - розвів руками заступник.

Але Хвильований був невблаганний.

- Ну гаразд, - зрештою махнув рукою керуючий трестом. - У заяві обгрунтуйте причини вашого рішення і залишіть у секретарки. Розберемося - покличемо.

За тиждень Хвильованого викликали в трест:

- От що, Веніаміне Прохоровичу, - сказав керуючий. - Ми тут усе як слід зважили і прийшли до висновку: обмежитися попередженням. Так що зробіть відповідні висновки і працюйте. Бажаю успіхів!

«Пронесло», - радів у душі Хвильований.

ДАЙТЕ ЛИШЕ СТРОК...

На пункті засолювання овочів день у день нарікання:

- Люди в космосі літають, а тут як відрами воду носили, так і досі носимо. Наші сусіди три роки тому водогін спорудили.

- Бо там майстер як майстер, а наш коли не на рибалці, то цілими днями в буфеті пропадає.

Майстер Крижень заспокоював своїх підлеглих:

- Не такі вже у сусідів гаразди, як ви думаєте. Є водогін, зате таких ванн для миття овочів, як у нас, немає.

- Що нам з отих ванн, коли вони на складі.

- Головне - вони є! Тепер ось наряд на труби виписали. Виготовимо документацію, і як буде водогін, то й ванни підключимо.

Десь через місяць по цій розмові на подвір'я засолювального пункту в'їхав грузовик, ущерть навантажений трубами.

- А ви не вірили, - святкував перемогу Крижень. - Скоро й траншеї почнуть копати.

Коли зозуля закувала третю весну, на подвір'ї з'явилися сантехніки й розвели руками.

- На водогін труби не годяться - поржавіли. - Обернулися, та й пішли.

Невдовзі Крижня викликали в центральну бухгалтерію.

- Або з тими трубами щось робіть, або платіть.

- О-о! Нарешті-таки взялися! - раділи робітники, як уздріли газозварників на подвір'ї засолювального пункту.

Цілими днями вони щось вимірювали, різали, зварювали. А за тиждень робітники прийшли вранці на роботу і ахнули: їх зустріла велетенська, зварена з водогінних труб, арка.

- Ото й усе?! - допитувалися у Крижня. Майстер докірливо похитав головою:

- Не вболіваєте ви за рідний засолювальний пункт. Невже вас не радує, що наш центральний в'їзд прикрашає отака солідна арка? Ну скажіть, де ви ще таку красуню бачили? - А по хвилі додав: - Не все зразу, дорогі мої: втнули арку, тепер і за водогін візьмемося. Як той казав: «Дайте лише строк...»

ЩЕ Й НЕЗАДОВОЛЕНИЙ

Мінікомедія

Скверик.

Обабіч лавочки. На одній з них сидить тонкий, як лозина, громадянин. З'являється огрядний громадянин, витирає спітніле чоло й час від часу поправляє рюкзак.

Огрядний громадянин. Чи не скажете, як пройти до Туристичної бази?

Тонкий громадянин (підводиться з лавочки й розпливається у люб'язній посмішці). - О-о, простіше простого. Можете зав'язати мені очі, і я проведу вас, куди забажаєте... Між іншим, від природи в мене надзвичайна орієнтація в просторі. Колись, пам'ятаю, ми заблудилися з товаришем у тайзі. До речі, то був географ. Він мене тягне в один бік, я його - в другий...

Огрядний громадянин (поправляє рюкзак). Вибачайте, в мене обмаль часу - моя група за годину вирушає в похід.

Тонкий громадянин. Звичайно, тут приємності мало. Точно так, як мені тоді з географом було: вперся чоловік - і, хоч ти йому на голові кілок теши, своє