Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

навчилися готувати страви з неймовірних продуктів. Багато з них годували не тільки свою сім’ю, а й інтелігентів-сусідів, які були не аж такі винахідливі. У ті часи котлетами називали пляцки з картоплі без грама м’яса. Хліб багато хто пік вдома з борошна, яке отримували замість зарплати.

Було й хороше. Ці роки сформували кістяк старої української підприємницької школи. Учорашня інтелігенція засовувала свою інтелігентність і гордість подалі і йшла торгувати на базар. Це завдавало колосальної шкоди психіці. Адже за радянських часів цих людей поважали за знання, а торгівлю, тим паче на базарі, вважали справою ганебною і неприйнятною для високоосвіченої людини.

РЕМАРКА

Якщо зовсім спростити, в 1990-ті було чотири базові сценарії виживання:

1) город/дача — без них бюджетники і пенсіонери просто померли б у ті страшні часи браку живих грошей;

2) базар — купи дешевше і продай дорожче — це була найпростіша і швидка модель підприємництва. Її освоїли всі, хто не мав городів і кому совісно було йти в бандити або чиновники;

3) бандити — заробляли на торгашах, контрабанді, розвалених торговельних зв’язках СРСР і ще сотнями різних способів; багато з них потім перейменуються і будуть називатися гордим словом «бізнесмени»;

4) чиновницький портфель — корупцію ніхто і не намагався викорінити, а в період хаосу і плутанини це була найприбутковіша справа (власне, різниця між чиновниками і бандитами була тільки в їхній зовнішності).

Дев’яності вбили науку. Проте не змогли вбити систему освіти. Навпаки, це були, мабуть, найяскравіші її роки за всю незалежність. Річ у тім, що саме завдяки навчанню в престижному ВНЗ з’являвся шанс вибитися на інший рівень життя. А щоб вступити до ВНЗ, були потрібні або гроші для хабара, або перемоги на олімпіадах і конкурсах наукових робіт. Для батьків, які ледве заробляли на їжу і не завжди на одяг, це був шанс дати краще майбутнє дітям. Ось вони і лізли зі шкури, змушуючи дітей вчитися.

Альтруїзм вихованих радянською системою вчителів — тих, хто ще не виїхали на заробітки, — тільки сприяв вихованню нового інтелектуального покоління. Це були останні роки ефективної системи освіти.

Важлива роль у руйнації інформаційного імунітету відведена «заробітчанам».

Важлива роль у руйнації інформаційного імунітету відведена «заробітчанам». Батьки змушені були шукати грошей в інших країнах. Їдучи, вони вивозили із собою інтелектуальний потенціал країни і калічили психіку мільйонів дітей, які росли без батьків, з почуттям всеохопної батьківської провини. Так виросло ціле покоління, виховане бабусями та привчене отримувати від батьків лише грошові перекази. У них одразу закладалися коди: з країни потрібно валити, вчитися і працювати не треба, батьки гроші надішлють. Це в наступні роки і добило систему освіти — запиту на знання не було, усе можна було купити, а альтруїзм учителів закінчився.

У 1993–1999 роки формувалися засади розшарування українського суспільства, яке з кожним роком лише посилювалося. Росла прірва між містом і селом, працюючими і безробітними, бюджетниками і бізнесменами. Прірва була багато у чому — побутовій мові, стилю життя, авторитетах, прагненнях.

Внесок 1990-х у трансформацію Нації розумних у Націю овочів — саме в руйнуванні інформаційного імунітету. Двохтисячні, звісно, ще додадуть пазли, яких бракувало, і доб’ють його. Підґрунтя ж більшості токсичних процесів, плоди яких ми зараз пожинаємо в інформаційному полі, було закладено саме в дев’я­ності.

А втім, безпосередньо в 1990-ті ми ще не відчували катастрофи. Процеси руйнування імунітету були запущені, але наслідків для нації загалом вони ще не мали. Так, це вже була Нація борців, проте питома маса Людей-овочів ще не досягла катастрофічних показників.

А що ж індустрія виробництва самих інформаційних вірусів і розвиток каналів їх поширення? Цим 1990-ті майже не відрізнялися від попередніх років.

Сприйняття інформації та її ролі в суспільстві трансформувалося. Тренд «віддушини», що зародився в перші роки, став домінуючим.

Звісно, сприйняття інформації та її ролі в суспільстві трансформувалося. Тренд «віддушини», що зародився в перші роки, став домінуючим. Усі цілодобово вкалували, аби прогодувати сім’ю, тож було не до інтелектуальних бесід і походів на виставки. Настав період, коли інформація грала дуже незначну роль і абсолютно втратила свій статус валюти.

Це був час процвітання всього західного: фільмів, серіалів, музики тощо. З одного боку, усе своє було зруйновано, з іншого — усе західне манило новизною та яскравими фарбами, але не вирізнялося якістю й інтелектуальністю. Це був початок ери попси. Вона міцно й на багато років стала основою для всіх інформаційних форм — від книжок до реклами.

РЕМАРКА

У період темних і депресивних 1990-х люди спрагло шукали те, на що можна переключитися. Через дуже обмежені фінансові можливості середньостатистична людина мала доступ до трьох віддушин:

1) мило й попса — мексиканські і бразильські серіали, строкаті фарби й солодкі голоси поп-зірок. Усе це масово транслювали з екранів і гучномовців. «Мило» давало змогу кожному зануритися в інший світ, де немає тотальної бідності і депресії;

2) цукор — іноземні солодощі в яскравих упаковках і навіть звичайний дефіцитний цукор. Усе це давало змогу отримати маленькі дози радості, якої так не вистачало. «Цук­ровий наркотик» давно і міцно прижився на Заході. Зі ­збільшенням купівельної спроможності на ринок хлинув перевірений роками асортимент «хвилинної радості». Саме в 1990-ті почався процес кардинальних змін харчових звичок. На зміну простій і натуральній їжі прийшла жирна, солодка і штучна. Люди їли цукор, заїдаючи стрес і депресію, товстіли і ставали дедалі інертнішими до навколишніх бід, дедалі залежнішими від маленьких солодких радощів;

3) алкоголь — вироблений за часів СРСР навик самогоноваріння став у пригоді і тепер. Саме він давав змогу споювати народ, у якого не було грошей на хліб. А ось робити горілку навчилися практично з повітря, зводячи її собівартість майже до нуля. Звісно, це підірвало не тільки психологічне, а й фізичне здоров’я.

Віддушини закріпилися і продовжують істотно удобрювати ґрунт для інформаційних вірусів і в наші дні.

Звісно, з кожним роком виникало дедалі більше каналів інформації, проте всі вони розвивалися в зрозумілій структурі — газети / радіо / ТБ.

Контент ставав дедалі попсовішим і розважальним, однак це не змінювало ключового правила: треба в усьому розбиратися самому, вірити нікому не можна, необхідно аналізувати всі доступні альтернативні думки.

У другій половині 1990-х почали проявлятися і відігравати дедалі більшу роль класичні західні інструменти: яскрава реклама і базовий, примітивний піар.

У другій половині 1990-х почали проявлятися і відігравати дедалі більшу роль класичні західні інструменти: яскрава реклама і базовий, примітивний піар. Їхню появу сприймали як щось модне, як інформаційний привід.

Ефективність найпримітивнішої реклами та піару була колосальною, незважаючи на незграбність її виконання. Це стало першим серйозним кроком до зміни усталених правил функціонування в інформаційному полі. Люди бачили красиво упаковану інформацію і сприймали її як правду. Від неї віяло Заходом. Упаковка була модною, а отже, бажаною. Імунітету на брехню не було зовсім. Усе, що виглядало по-іноземному і повторювалося багато разів у тій самій обмеженій кількості джерел інформації, було апріорі надефективним інструментом маніпуляції. У цей період реклама стала невід’ємною частиною інформаційного поля і мала рівноцінний, а часом і більший вплив на нього.

Це був момент емоційного зачарування рекламою, потім так само різко настало розчарування. До кінця 1990-х рухнули фінансові піраміди, з’явилася перша інформація про шкоду рекламованих продуктів харчування. Люди різко поміняли любов на ненависть і стали скептично, а то й різко негативно ставитися до всього, що рекламували. Тоді й почала формуватися професійна