Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 3.2

Перед поїздкою я повернулася додому, щоб перевдягнутися. Обрала найнудніший і мішкуватий костюм, який тільки знайшла в своєму гардеробі. Потрібно зробити все можливо, щоб виглядати для Ярова максимально непривабливо. Темно-коричневий костюм у білу смужку, який я колись придбала, щоб здаватися дорослішою перед підлеглими. В ньому я й справді здавалася старшою від свого віку. Спідниця доходила до колін, але була такого крою, що лише спотворював ноги. Піджак був на розмір більше, ніж треба. Я вже давно носила зачіску каре і фарбувала волосся в темно-русявий, щоб наблизитися до образу ділової леді ще більше. Так що зараз, дивлячись на себе в дзеркало, вдоволено посміхнулася. Офісна синя панчоха, яка навряд чи здатна зацікавити чоловіка. В якості останнього штриху повністю змила косметику і тепер здавалася собі блідою міллю. Те, що треба! Я показала відображенню в дзеркалі великий палець і випурхнула з дому. Настрій трохи покращився.

І все ж, під’їжджаючи до вже знайомої території і не відчуваючи поруч заспокійливої присутності батька, трішки занервувала. Одразу ж вилаяла себе за це. Зрештою, я вже доросла, самостійна жінка, і мені непотрібно ховатися за чиєюсь спиною. На блок-пості довелося зупинитися.

Двоє здорованів-перевертнів прискіпливо мене оглянули, перевірили документи і, сказавши, що мене вже чекають, безперешкодно пропустили. Схоже, Яров подбав про те, щоб мене якнайменше затримували. Але ніякої вдячності до нього я не відчувала. Скоріше, навпаки. Знайшла новий привід для злості. Він міг погодитися на зустріч з кимось з моїх людей, тоді мені і зовсім непотрібно було б їхати сюди. Яров не втратив чергової нагоди познущатися, от і все! Альфа недороблений!

Так, налаштовуючи себе на бойовий настрій, я залишила машину на спеціальній парковці і рушила вулицею. На автомобілях по самому поселенню їздити заборонялося – це я запам’ятала ще з минулої поїздки. Охопило навіть відчуття дежавю. Місцеві з цікавістю поглядали на мене, хоча в цей раз не так несхвально. Мабуть, мій одяг цього разу не викликав ніяких нарікань через свою скромність. І все ж кожен крок давався важко. А чим ближче підходила до будинку альфи, тим сильніше калатало серце. Відкриття того, що я схвильована не на жарт, неприємно вразило.

Перш ніж увійти в розчинену хвіртку, я цілу хвилину простояла, вгамовуючи шалений стукіт серця. Тільки потім рушила далі.

Здригнулася, коли на обережний стукіт у двері вийшла дружина колишнього альфи. Та сама, що минулого разу не приховувала неприязні до мене. Губи мимоволі стиснулися, намагаючись стримати уїдливі репліки, що могли б з них зірватися. Замість цього я стримано привіталася:

– Доброго дня. У мене призначена зустріч з Виданом Яровим.

– Так, син казав, – пролунала спокійна відповідь. Чіпкі темно-карі очі, такі ж, як у молодшого Ярова, оглянули мене з ніг до голови. Вгадати, до якого висновку цього разу прийшла жінка, не було можливості. Я мимоволі відчула до неї повагу. Мені теж варто навчитися так чудово тримати емоції при собі. – Заходьте. Я проведу вас до його кабінету.

Ідучи за жінкою, я не без цікавості оглядала оселю альфи. Дочки цього разу ніде не було видно. Може, заміж вийшла і, за звичаєм перевертнів, назавжди залишила батьківський дім? У них тут із заміжжям не затягують, а дівка і тоді вже була досить доросла. Старша за мене тодішню точно. Але доля незнайомої дівчини-перевертня не викликала особливого інтересу, і я швидко викинула її з голови.

Ми дійшли до добротних масивних дверей, які виявилися напіввідчиненими. Правда, крізь залишену щілину виднівся лише куток навпроти шафи, і нічого більше. Зате чувся голос Ярова, владний і жорсткий, від якого цього разу замість звичного збудження виникли крижані мурахи. Я розсердилася на себе за те, що мимоволі зніяковіла.

 Матір нинішнього альфи делікатно постукала і заглянула до кабінету, поки що не впускаючи туди мене.

 – Приїхала донька Деяна.

 – Впусти, – негайно почулася відповідь. Здалося, чи голос Видана пом’якшав?

 Мати Ярова вийшла з кабінету і махнула мені рукою, запрошуючи увійти. Сама ж рушила геть. Я була вражена тим, що в мене одразу з’явилося бажання кинутися за нею слідом і попросити не залишати з альфою наодинці. Дурниці!

Хитнувши головою, щоб відігнати власну слабкість, я рішуче переступила поріг. Мимоволі завмерла, оглядаючи кабінет, який найменше очікувала побачити в будинку перевертня. Обладнаний за останнім словом техніки. Меблі, правда, виглядали трохи громіздкими і зробленими самотужки. Але це навіть надавало своєрідного колориту як самому приміщенню, так і його власнику. Уявити собі Ярова в оточенні більш крихких сучасних офісних меблів було важко.

 Видан сидів за столом, вільно розвалившись у кріслі. З моменту нашої останньої зустрічі він, здавалося, ще більше розрісся в плечах. Величезний, міцний, з пружними і рельєфними м’язами. І це не додавало мені впевненості.

Нікого, окрім нас двох, в кабінеті не було, і я зрозуміла, що почута розмова, напевно, відбувалася по телефону. Про це говорило і те, що Яров досі тримав мобільний у руці. Правда, вже через кілька секунд він недбало відкинув його на стільницю.

З того моменту як я переступила поріг кабінету, він не зводив з мене пильного погляду. Оглядав з ніг до голови, не оминаючи, здавалося, жодної деталі. Я не могла зрозуміти, про що він думає – по суворому мужньому обличчі розгадати це було складно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍