Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 3.1

Глава 3

Мигцем глянувши на вказівний знак, повз який проїжджала, я зціпила зуби. Через десять кілометрів буде в’їзд на територію клану Ярова. Потрібно морально підготуватися і нічим не видати справжніх емоцій. Глибокої антипатії, яку відчуваю як до зграї, так і до її ватажка. Втім, судячи з нашої другої і, як я сподівалася, останньої зустрічі, його ставлення до мене теж важко назвати теплим.

Це сталося, коли Видан Яров зайняв місце альфи після смерті Миробора. На той момент мій батько вже рік як помер. І всі справи «Північних просторів» доводилося вирішувати мені. Тоді ще я не найняла Дмитра, а інших розумних управлінців, які могли б упоратися з делікатними справами, не було. Довелося, скріпивши серце, їхати в поселення перевертнів знову. Хоча після першої зустрічі з Яровим я зарікалася ніколи цього не робити і до того моменту дотримувалася даній собі обіцянці. Але вибору не було – треба укласти контракт з новим альфою, щоб він залишився дійсним.

Згадувала, як доручила секретарці повідомити Ярова про те, що хочу з ним зустрітися, домовитися про час. Не пройшло і хвилини після того, як Ганна набрала номер Ярова, як біла як полотно дівчина відчинила двері кабінету.

– Венда Деянівна, він не хоче зі мною розмовляти! Сказав, що буде спілкуватися лише особисто з вами.

Я зціпила зуби і насилу змусила себе заспокоїтися. Тоді ще мені погано давався самоконтроль.

– Добре. Переключи дзвінок на мій телефон.

Почувши характерне клацання, набрала в груди побільше повітря і зняла слухавку.

– Алло! Це Венда Ланова.

В ту ж мить почувся знайомий, по-своєму приємний голос:

– Радий знову тебе чути, Венда, – він якось по-особливому вимовив моє ім’я, немов перекочуючи літери на язиці.

Хай йому грець! Адже я майже переконала себе, що минулого разу та бурхлива реакція – прикра випадковість! Може, так зірки зійшлися, що в той день була такою вразливою! Один-єдиний дзвінок Видана, і зрозуміла, що жорстоко помилялася. Перевертень продовжував діяти на мене більш ніж дивно. Радувало одне – що клятий Яров не може зараз бачити мого обличчя. Змусила себе промовити:

– Не можу сказати того ж. Але нам все одно треба зустрітися.

Почувся чуттєвий сміх, який змусив низ живота зрадницьки занити. Криючи себе останніми словами, процідила:

– Мова про контракт. Нам необхідно залагодити деякі формальності.

– А ти все така ж зухвала і за словом в кишеню не лізеш! – цілком миролюбно відгукнувся Ярів.

Чому виникло дивне відчуття, що він насправді радий мене чути? Та ні, дурниці! Я рішуче мотнула головою.

– Ну то що? Я можу прислати когось зі своїх людей для підписання контракту? Документи вже готові. В умовах нічого не змінювали, окрім імені представника вашої сторони. Але якщо ви хочете щось ще змінити, це питання теж можна обговорити. У вас є електронна пошта, щоб ми могли прискорити процес?

Весь цей час він терпляче і, як мені здалося, не без скепсису слухав. Потім злегка іронічно відгукнувся:

– Зрозуміло, що у нас є доступ до всіх технологічних досягнень. Хоч ми і вважаємо, що без них цілком можна обійтися. Але я більш полюбляю вирішувати справи особисто, а не через посередників. Так що ніяких твоїх людей, Вендо! Я буду вирішувати це питання лише з тобою.

Прокляття! А я так сподівалася, що обійдеться! Але зараз і справді залежала від цього мерзотника. Доведеться погодитися з його умовами!

– Коли я можу під’їхати? – напружено запитала.

– Дитинко, в будь-який час дня або ночі. Ночі – навіть краще, – в голосі Ярова почулися багатозначне забарвлення.

Розмріявся, сволото! Ні, цього разу я не збираюся виставляти себе повною дурепою і так бурхливо реагувати на його присутність. Все ж таки я вже не малолітня шмаркачка. Мені двадцять, і я керівник фірми. І начебто непогано справляюся зі своїми обов’язками. Та й витримці вчуся, намагаючись тримати емоції під контролем. Ні, цього разу Ярову не вдасться вивести мене з себе!

– Тоді я під’їду десь о третій. Сьогодні вдень, – зробила я маленьке уточнення, щоб уникнути нових брудних натяків.

– Чудово. Буду чекати з нетерпінням, – мало не промуркотів він.

А тіло знову відгукнулося занадто бурхливо і радісно стрепенулося. Я кинула слухавку з такою люттю, наче бідний предмет був винний у тому, що зі мною діється. Потім довго сиділа у кріслі, глибоко вдихаючи і видихаючи, щоб заспокоїтися. Подумки вибудовувала в голові, як з самого початку поставити себе з Яровим, щоб не допустити повторення минулого. Вирішила, що буду вести себе підкреслено офіційно і одразу зупиняти найменші спроби вивести мене з рівноваги.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍