Читати книгу - "Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс"

6 розділ

Майя

 

План був простий: необхідно пірнути якомога глибше, щоб сховатися від довгих щупалець чудовиська. А коли небезпека мине, випливти до іншого берега бухти, де Давид мав залишити мої речі і трохи грошей, які нам вдалося поцупити в батька. А далі… Далі за обставинами!

Як виявилося, «за обставинами» довелося діяти одразу ж, як тільки мене приховала під собою водна стихія. Цей «бог» виявився дуже навіть тямущим. Він одразу ж зрозумів, що жертва намагається втекти. І абсолютно не дивно, що заледве сам мене не вбив. Як не намагалася втекти від його величезних щупалець із присосками, відплисти настільки, аби опинитися в безпеці ніяк не вдавалося. Добре, хоч пристрій Давида працював безвідмовно!

Не звична до таких навантажень, я швидко виснажилася. І коли вже вирішила, що ось він, мій кінець, передпліччя охопила чиясь п'ятірня, витягуючи мене з-під кінцівок монстра, що шалено звивалися. Злякавшись, ледь не втратила апарат, і тільки пізніше зрозуміла, за собою мене тягне якийсь чоловік. Оце так поворот! Цікаво, це мене зараз рятують чи намагаються повернути Морському богу?

Ну і сильний же цей… індивід! Ледве не вбив, викидаючи моє тендітне тільце на берег. Аж груди забила, випльовуючи непотрібний більше апарат разом із солоною водою, якої таки встигла наковтатися.

- Кхе-кхе! А легше не можна було? - прохрипіла, потираючи забите місце.

Мене проігнорували, якось дивно, надто уважно розглядаючи. Від цього погляду чорних, зовсім непроникних очей промчав мороз по шкірі. Чого б це? Ну, подумаєш, стоїть переді мною такий собі гігант з довгою, темною бородою, густою копною чорного, до синіх сполохів, волосся і свердлить своїм пронизливим поглядом, наче вирішує: зараз зжерти чи ще трохи підгодувати? Надто вже худа!

Пересмикнувши плечима, спробувала підвестися і озирнутися. Якщо цей тип одразу не потягнув мене до храмівників, може він і не знає про моє призначення. Було б добре!

Ми опинилися на невеликому виступі скелястого берега, що нависав над бухтою, як меч над жертвою. Небезпечно, тому що втекти звідси майже не реально, надто сильні хвилі внизу і надто крутий підйом вгору. Зате ні монстру, ні його служителям нас тут не видно! Можна розслабитися... ненадовго.

- Дякую, - вирішила бути чемною. Може, він допоможе мені звідси вибратися? – Ну… що врятував мене…

- Я не планував, - холодна відповідь, ніби від мене відмахнулися, реально шокувала.

- Тоді навіщо?..

І тиша у відповідь… Здається, я натрапила на єдиного в цих богами забутих місцях божевільного. Ото вже пощастило так пощастило! Гаразд, доведеться якось викручуватися, аби домогтися його уваги і таки отримати бажане.

Насамперед перевірила апарат. Накопичувач вирубився! Тепер це абсолютно непотрібна штука, проте викидати не стала. Засунула назад за пазуху! Намисто страшенно заважало, навіть спина гнулась під його вагою, але і його викидати не можна. Цілим не продам, спіймають! Та якщо розберу на камінці, зможу довго і безбідно існувати. От тільки не в Талласії… А шкода! Все ж таки, я надто люблю ці місця: солоні бризки на обличчі, спекотне сонце і крики голодних птахів над морською гладдю…

- Думаєш, звідси можна вибратися? - спроба номер два. І знову мене проігнорували. Важкий випадок!

Раптом почувся розлючений рев Морського бога, зовсім поруч. Невже чудовисько так і не змирилося з втратою жертви? Погані справи! Час змиватись, і то негайно!

Озирнувшись, вирішила, що простіше піднятися нагору, аніж знову пірнати в бурхливі хвилі. Зав'язала поділ довгої спідниці між ніг (нічого всяким божевільним вирячатися на мій зад!), причепила намисто до пояса і повільно поповзла вгору, абияк хапаючись за виступи. Що ж, навіть якщо зірвусь і помру, це буде куди як краще, ніж повільно перетравлюватися в шлунку морського монстра.

Сажень, ще сажнем… Дихання збилося, а з поранених гострими краями пальців побігла кров (добре, хоч взулась зручно!)… Спекотне південне сонце швидко висушувало вологу, і солону шкіру нещадно стягувало, ще більше ускладнюючи пересування. Коли саме сковзнула нога, я навіть не зрозуміла. Та озирнувшись, зрозуміла – розіб'юся!

Пальці рук, втомлені та поранені, стрімко зісковзували, а ногам ніяк не вдавалося зачепитися хоч за щось. Це кінець! «Вибачте, братики, я програла!..» Гіркі думки перервав гучний рик, а наступної миті моє тіло підхопили сильні руки і, як шкодливу катсі, засунули під пахву. Декілька сильних ривків, і ми на вершині. Оце так сила!

 

Джодаж, бог водної стихії

 

Звідки вона взялася на його голову? Самовпевнене, без краплі розсудливості в голові, це дівчисько не переставало дивувати стародавнє божество. І, тим не менш, світло її душі спокусливо манило за собою. Невже це означає, що вона одна із Обраних? Варто придивитися уважніше!

Поки Джодаж міркував про своє, дівчина схопилася і полізла вгору по скелі. Ну, що за невгамовне дитя? Чоловік рикнув на монстра, який явно відчув присутність господаря, і вирушив рятувати свою підопічну. Правил ніхто не скасовував: хто знайшов Обраного, той ним і займається!

- Не здивуюсь, якщо це Сварог її підсунув! - бурчав Джодаж, здираючись по крутій скелі. Він міг би переміститися, як і всі боги, але не став. Правила, демони б їх побрали!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍