Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

через кепське здоров’я; через рік або два він повернувся до Англії, де й помер. Він помер від сухот, але натякають, що тій смерті могло посприяти й розбите серце, яке розбилося через чорняву й темнооку втомлену молоду шкільну вчительку, яку він зустрів у Плеттенберґ-Беї і яка не вийшла за нього заміж.

Він любить гортати материні альбоми. Хоч яка невиразна фотографія, він завжди може вирізнити матір серед групи: жінку, в чиєму сором’язливому, сторожкому погляді він упізнає свій жіночий варіант. В альбомах він простежує її життя протягом 1920—1930-х років: спершу командні фото (хокей, теніс), потім фотографії, зняті під час її подорожі по Європі: Шотландія, Норвегія, Швейцарія, Німеччина; Единбург, фіорди, Альпи, Бінґен на Рейні. Серед її сувенірів є олівець із Бінґена з малесеньким вічком збоку, в якому можна побачити замок, причеплений на скелі.

Інколи вони гортають альбоми разом, син і мати. Вона зітхає і каже, що хотіла б знову побачити Шотландію, верес і проліски. Він думає: «Мати мала життя до того, як я народився, і те життя ще досі живе в ній». Певною мірою він радий за неї, бо тепер вона вже не має власного життя.

Материн світ цілком відрізняється від світу з батькового фотоальбому, де південноафриканці в захисних мундирах позують на тлі єгипетських пірамід або руїн італійських міст. Але в батьковому альбомі він розглядає не так фотографії, як розкладені між ними дивовижні листівки — листівки, скинуті з німецьких аеропланів на позиції союзних військ. В одній солдатам радять, як підняти собі температуру (їсти мило), на другій зображено пишну жінку, що вмостилася на коліна гладкого єврея з гачкуватим носом і п’є шампанське. «Ви знаєте, де сьогодні ваша дружина?» — запитує листівка. Є ще синій порцеляновий орел, якого батько знайшов у руїнах одного будинку в Неаполі й привіз додому в речовому мішку: імперський орел, що стоїть тепер на столі у вітальні.

Хлопчик незмірно пишається, що батько воював. Він здивований — і втішений, — з’ясувавши, як мало батьків його друзів були на війні. Чому батько дослужився лише до молодшого капрала, він не знає, проте, розповідаючи друзям про батькові пригоди, спокійно проминає слово «молодший». Але цінує фотографію, зняту в одній студії в Каїрі: вродливий батько, заплющивши одне око, дивиться вздовж рушничної цівки, його волосся охайно зачесане, берет відповідно до статутних вимог запхано під погон. Якби синові дали волю, він поставив би це фото на камінну полицю.

Батько і мати мають різні думки про німців. Батько любить італійців (їхнє серце не лежало до війни, каже він, вони прагнули лише капітулювати й податися додому), проте ненавидить німців. Він розповідає про німця, застреленого, коли той сидів в убиральні. Інколи в цій оповідці він убиває німця, інколи хтось із його друзів, але в жодному з варіантів він не виявляє ніякого жалю, а тільки тішиться збентеженістю німця, коли той намагався водночас і підняти руки, і натягти штани.

Мати знає, що вихваляти німців надто відкрито — не дуже добра ідея, але часом, коли хлопчик і батько гуртом нападають на неї, відкидає свою стриманість. «Німці — найкращий народ у світі, — каже вона. — Тільки той страхітливий Гітлер завдав їм таких незмірних страждань».

Її брат Норман не згоден. «Гітлер дав німцям змогу пишатися собою», — каже він.

Мати і Норман разом подорожували по Європі в 1930-х роках, і то не тільки по Норвегії та шотландських верховинах, а й по Німеччині, гітлерівській Німеччині. Їхня родина — Брехери і Дюб’єлі, — походить із Німеччини або принаймні з Померанії, що тепер уже Польща. Чи добре походити з Померанії? Хлопчик не певен.

— Німці не хотіли воювати з південноафриканцями, — каже Норман. — Вони люблять південноафриканців. Якби не Сметс, ми б ніколи не пішли воювати проти Німеччини. Сметс був шахрай. Він продав нас британцям.

Батько і Норман не люблять один одного. Коли батько хоче допекти матері під час їхніх пізніх вечірніх сварок на кухні, він дорікає їй її братом, що не пішов воювати, а марширував натомість з пронімецькою організацією «Ossewabrandwag». «Це брехня! — сердито наполягає мати. — Норман не був у «Ossewabrandwag». Запитай його, він сам тобі скаже».

Коли хлопчик запитує матір, що таке «Ossewabrandwag», вона запевняє, що це просто дурниці, люди, які ходять по вулицях зі смолоскипами.

Пальці правої руки Нормана жовті від нікотину. Він живе в готельній кімнаті в Преторії, і то вже багато років. Він заробляє гроші, продаючи свою брошуру про джиу-джитсу, яку рекламує на спеціальних сторінках газети «Pretoria News». «Вивчайте японське мистецтво самозахисту, — сказано в рекламі. — Шість неважких уроків». Люди надсилають йому поштові замовлення вартістю десять шилінгів, а він висилає їм брошуру: один складений учетверо аркуш з ескізами різних захватів. Коли джиу-джитсу не дає йому досить грошей, він продає ділянки землі за дорученням одного агентства з нерухомості. Норман лежить у ліжку щодня до полудня, п’є чай, курить і читає оповідання в журналах «Argosy» і «Lilliput». Пополудні він грає в теніс. 1938 року, дванадцять років тому, він був чемпіоном Західної провінції серед одинаків. Він досі сподівається грати на Вімблдоні в парі, якщо зможе знайти партнера.

Наприкінці свого візиту, перед від’їздом до Преторії, Норман відводить хлопчика вбік і кладе в кишеню його сорочки коричневу десятишилінгову купюру. «На морозиво», — бурмоче він: ті самі слова щороку. Він любить Нормана не тільки за подарунок (десять шилінгів — чималі гроші), а й за те, що той пам’ятає, ніколи не забуває згадати про нього.

Батько віддає перевагу другому братові — Лансу, шкільному вчителеві з Кінґвільямстауна, що теж воював за Британію. Є ще й третій, найстарший брат, той, що втратив ферму, але про нього ніхто не згадує, крім матері. «Бідолашний Роланд», — бурмоче мати, похитуючи головою. Роланд одружився з жінкою, яка назвала себе Розою Ракоцькою, донькою вигнаного польського графа, проте її справжнє ім’я, за словами Нормана, — Софі Преторіус. Норман і Ланс ненавидять Роланда — і через ферму, і через те, що він під п’ятою в Софі. Роланд і Софі тримають у Кейптауні пансіон. Одного разу хлопчик їздив туди разом із матір’ю. Софі виявилася опасистою білявою жінкою, що ходила в шовковому халаті о четвертій годині пополудні й курила сигарети в мундштуку. Роланд — спокійний чоловік із сумовитим обличчям і ґулястим червоним носом від опромінення радієм, яке вилікувало його від раку.

Хлопчик любить, коли батько, мати і Норман починають політичні суперечки. Він насолоджується запалом і пристрастю, нещадними словами, які злітають з їхніх вуст. Він здивований, що погоджується