Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе

Читати книгу - "Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе"

80
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 82
Перейти на сторінку:
призначення й обов’язок? Що за людина цей батько? Хоч він навмисно доволі часто заводив про нього мову і Ґольдмунд не раз говорив про нього, Нарцис все-таки не міг уявити собі цього батька, не міг побачити його. Хіба це не дивно, не підозріло? Коли Ґольдмунд говорив про форель, яку ловив малим, коли описував метелика, наслідував крик птаха, розповідав про товариша, про собаку або жебрака, тоді виникали образи, тоді щось можна було побачити. Коли ж він говорив про свого батька, нічого не можна було побачити. Ні, якби цей батько був дійсно такою важливою, сильною, впливовою фігурою в житті Ґольдмунда, він зображував би його інакше, зміг би представити його в інших образах! Нарцис був невисокої думки про цього батька, він йому не подобався; він навіть часом сумнівався, чи той дійсно був батьком Ґольдмунда. Він здавався якимось порожнім ідолом. Але звідки у нього ця влада? Як йому вдалося наповнити Ґольдмундову душу мріями, такими чужими його сутності?

Ґольдмунд теж багато роздумував. Хоч як він був упевнений у сердечній любові свого друга, його не полишало гнітюче відчуття, що той сприймає його не зовсім серйозно і ставиться до нього завжди, як до дитини. І чому це друг постійно дає йому наголошує на тому, що вони різні? Тим часом ці роздуми не зовсім заповнювали дні Ґольдмунда. Він не любив довго розмірковувати. Протягом довгого дня були й інші заняття. Він частенько затримувався у брата сторожа, з яким був у хороших стосунках. Хитрістю і вмовляннями він завжди домагався дозволу годинку або й дві поїздити верхи на Блесі, і його дуже полюбили інші мешканці монастиря, зокрема мірошник; частенько з його наймитом вони чатували за видрою або пекли оладки з ніжного прелатського борошна, яке Ґольдмунд, тільки по запаху, міг із заплющеними очима розпізнати з усіх сортів. Хоча він і багато часу проводив з Нарцисом, залишалося все-таки чимало годин, які він присвячував своїм давнім звичкам і радощам. Богослужінням він теж здебільшого радів, охоче співав у хорі учнів, молився на вервиці перед улюбленим вівтарем, слухав прекрасну, урочисту латинь меси, милувався крізь хмари ладану золотими відблисками начиння й орнаменту, спокійними, поважними фігурами святих на колонах, євангелістами з тваринами, Яковом з брилем і торбою.

Ці образи приваблювали його, ці кам’яні й дерев’яні фігури здавалися йому таємничим чином пов’язаними з ним особисто, наприклад, як безсмертні всезнаючі наставники, заступники й дороговкази його життя. Так само він відчував любов і таємний чарівний зв’язок з колонами і капітелями вікон і дверей, з орнаментами вівтарів, з цими прекрасно окресленими опорами й вінками, з цими квітами і трав’янистим пишним листям, що проростало з каменю колон, так промовисто й переконливо обвиваючи їх. Йому здавалося цінною, глибокою таємницею, що, крім природи, її рослин і тварин, була ще ця інша, німа природа, створена людьми, ці люди, тварини і рослини з каменю та дерева. Нерідко він проводив час, змальовуючи ці фігури, голови тварин і пучки листя, а іноді й намагаючись малювати справжні квіти, коней, обличчя людей.

І ще він дуже любив церковний спів, особливо хвалу Діві Марії. Він любив чіткий строгий хід цього співу, його постійно повторювані благання і звеличання. Він міг з благоговінням слідувати їх гідному поваги змістові або ж, забуваючи сенс, лише милуватися урочистими розмірами цих віршів, наповнюючись ними, розтягнутими глибокими звуками, насиченими голосними, благочестивими повторами. У глибині серця він любив не вченість, не граматику й логіку, хоча в них теж була своя краса, а світ образів і звуків літургії.

Знову і знову він ненадовго долав відчуження, що виникало між ним та однокласниками. Часом йому ставало прикро й нудно постійно бути оточеним невизнанням і холодністю; він то смішив похмурого сусіда по парті, то змушував базікати мовчазного сусіда в дортуарі, цілу годину намагався сподобатися і відвойовував-таки для себе на якусь мить кілька очей, кілька облич, кілька сердець. Двічі через такі зближення, зовсім того не бажаючи, він знову був запрошений «піти на село». Тут він злякався і швидко відступив. Ні, в село він більше не ходив, і йому вдалося забути дівчину з косами, більше ніколи про неї не згадувати, чи все-таки майже ніколи.

Розділ четвертий

Довго залишалися марними спроби Нарциса розгадати Ґольдмундову таємницю. Довго він, здавалося, безрезультатно намагався пробудити його, навчити його мови, якою можна було б таємницю розповісти. З того, що друг розказав йому про своє походження і домівку, не виходило картини. Був невиразний, безформний, але шанований батько та ще легенда про давно зниклу безвісти чи загиблу матір, від якої залишилася одна назва. Поступово Нарцис, обізнаний на читанні душ, зрозумів, що його друг належить до людей, у яких шматок їхнього життя було вирвано, які під тиском якоїсь біди або чарів були змушені забути частину свого минулого. Він зрозумів, що прості розпитування і повчання тут марні; він бачив також, що занадто покладався на силу розуму і багато говорив даремно.

Та недаремною була любов, що зв’язувала його з другом, і звичка чимало часу проводити разом. Незважаючи на глибоку різницю в характерах, обидва багато чого навчилися один у одного; між ними, разом з мовою розуму, поступово виникла мова душі і знаків, подібно до того, як між двома помешканнями, крім дороги, по якій можуть їздити екіпажі й вершники, виникає багато кумедних, обхідних, таємних доріжок: доріжка для дітей, стежка для закоханих, ледь помітні ходи собак і котів. Поступово одухотворена сила уяви Ґольдмунда якимись магічними шляхами проникла в думки і мову друга, і він трохи навчився у Ґольдмунда розуміти й співчувати без слів. Повільно у світлі любові визрівали нові зв’язки від душі до душі, лише потім приходили слова. Так одного разу, несподівано для обох, у вільний від занять день у бібліотеці між друзями відбулася розмова – розмова, яка розкрила перед ними всю сутність їхньої дружби і багато чого прояснила.

Вони говорили про астрологію, якою в монастирі не займалися і яка була тут заборонена. Нарцис сказав, що астрологія – це спроба впорядкувати й систематизувати різноманіття людських характерів, доль і приречень. Тут Ґольдмунд зауважив:

– Ти постійно говориш про відмінності – поступово я зрозумів, що це твоя найголовніша особливість. Коли ти говориш про велику різницю між тобою і мною, наприклад, то мені здається, що вона полягає не в чому іншому, як у твоїй дивній одержимості знаходити відмінності!

Нарцис:

– Правильно, ти влучаєш у самісіньку точку. Справді: для тебе відмінності не дуже важливі,

1 ... 10 11 12 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе"