Читати книгу - "Ілюзія подолання, Мілена Христич"

Втім, вони ще й трохи почитали про реінкарнацію та метемпсихоз..

Звичайно, вони обидва були освіченими людьми і розумілися на діанетиці на свідченнях багатьох людей, що згадували свої життя, згадували рідних та місця , де вони жили..Цю інформацію завжди перевіряли і іноді виявлялося, що це правда і знаходили і ті сім*і і рідню, в якій жила людина…Звичайно, всі ці розповіді Кіра пам*ятала ще з дитинства, але чи знала вона, що таке трапиться й з нею..

Ніхто такого не сподівається..Це просто трапляється..

Чи є в цьому її вина..? 

Данко сказав, що це все випадковість…І завжди намагався її підтримати, говорячи, що її вини в цьому немає..

І тоді  вона заспокоювалася…

А тепер вони разом летіли нарешті у Храм..І Кірі хотілося вірити, що там і досі був той мудрий чоловік, що й тоді вразив її якоюсь силою та магнетизмом у погляді…

….

І нарешті через пару годин Данко та Кіра, ніби  прокинувшись від напів сну,у кий занурились під заколисуюче гудіння двигунів, ат побачили широку панораму : плато та Храм – величезний блискучий та білий , збудований у дивному футуристичному стилі, на фоні величних гір вкритих снігом …

Данко включив систему приземлення, скерувавши літак точно на посадочний майданчик..

…

Пам*ять про те чого  не було

На майданчику, крім їх таксі, виявилося ще кілька таксі. З них  троє – такі як і їх..але пара шатлів були очевидно приватними..

Проте це їх не затримало…

На майданчику було тихо та порожньо..і залишивши таксі , вони вдвох направились до розкішної  брами у формі розкритих пелюсток лотоса…

Від них віддзеркалювало проміння сонця…- далекої зірки, -не їх Сонця , що освітлювало більшість планет ат супутників Сонячної системи..- але її світла вистачало , щоб освітлювати Проксіму…Хоча це світло було не таким гарячим та близьким, як на землі…

Проте , вони не збиралися затримуватися у Храмі..

Вони повільно направились до брами..

І коли піднялися на платформу та опинилися всередині, виявилося, що це мінімалістичний простір з гулкими кам*яними стінами та відшліфованою підлогою..

Камінь сркдав звуки, тому кроків майже не було чути..

А прямо перед собою вони побачили двері..а далі виднілася анфілада арок, що уходили, здавалося, у ікусь невидиму та недоступну оку далину..

Данко та Кіра трохи розгубились..

Проте, Кіра швидко знайшлась..

Ці двері, - Кіра вказала на вкрай лаконічні двері, наче просто отвір у стіні, - вхід до ліфту…Ліфт йде вниз на нижчі поверхи і яруси..Їх доволі багато…Там є дуже цікаві студії та лабораторії, майстерні та мистецькі виставкові зали..Їх там безліч..

А ці арки куди ведуть? – спитав озадачений величчю та тишею будівлі Данко..

В Головний Храм..

Незайманої Незайманості? – спттав Дакно

Кіра кивнула..

То ходімо…

Повільно вони пройшли ще кілька десятків метрів, поки в них над головами не роздався простір …Анфілада арок була власне колонадою, накритою грандіозним портиком.. але стін в ній не виявилось, тому легкий віткець ледь торкав їх  зачіски і обвів обличчя.. Але крім того, цей вітерець утворював в колонах дивовижний акустичний ефект, так , що пролітаючи крізь колони, його завивання нагадувало легку космічну музику…

Данко усміхнувся :

Вони знаються на сакральному будівництві..

З одного боку колонади їм відкрився безкінечний небокрай, сповнений спокою та тиші, вид на гірські піки та каньони був приголомшливий…Десь вдалині навіть срібною ниткою сяяв водоспад..

Але праворуч вони побачили грандіозний внутрішній дворик Храму засаджений садом…

Там росли різні дерева та пишались квітники, переважно екзотичні для землян…Чувся ніжний передзвін дзвіночків..виднілися альтанки та відкриті платформи, на яких вони нарешті побачили людей…

Вони сиділи чи так перебували у якихось асанах, але там царювала тиша…

Втім , назустріч їм йшов чоловік …Здавалася, що він був літній, принаймні, його погляд був поглядом сильним та енергійним, проте його обличчя здавалось напрочуд світлим та юним..

Так буває  у високогірних монастирях та селах..

Чоловік був одягнений у просторий одяг білого кольору довгий, що спускався до підлоги,  і  був схожий скоріше на давньогрецького філософа…

Але потім він їм усміхнувся і перше враження розчинилося у ніжному виразі його усміхненого обличчя…

Чоловік вклонився та вимовив якесь привітання, втім Данко і Кіра його не зрозуміли….

Чоловік усміхнувся та заговорив на загальному наріччі…

І в двох словах Кіра вмить спробувала пояснити, що з нею відбувалося…

Тоді чоловік усміхнувся зовсім щиро та привітально махнувши рукою, запросив йти за ним..

Через хвилин десять вони опинилися у Головній Залі  Храму…

Там було просторо та прохолодно..

Все той же мінімалізм та стриманий футуризм створювали атмосферу спокою та унікальності цієї Зали..

У Залі було напів темно,  але грандіозний простір ніби утворював напів коло…упродовж  якого у стіні виявились затемнені ніші…але у кожній ніші знаходилася статуя Бога..

Данко з Кірою повільно йшли вздовж  цих ніш та вдивлялися в обличчя забутих богів..Але чоловік тихо супроводжував їх, нечутно ступаючи за ними…