Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"

Так, у 1946 році, саме на території УРСР  запущено перший в СРСР атомний реактор. Завдяки  зусиллям видатного українського вченого Сергія  Лебедєва,  створюється перша в СРСР мала електронно-обчислювальна машина «МЕОМ», що на той час відповідала рівню світових стандартів. Учені Інституту електрозварювання АН УРСР запропонували для масового впровадження в практику автомати зварювання металу під флюсом. Цей метод, розроблений під керівництвом відомого вченого Євгена Патона докорінно змінив технологію багатьох галузей виробництва, сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшенню випуску металопродукції. Нова технологія була з успіхом застосована при спорудженні газопроводу «Дашава-Київ», де 80% стиків труб було зварено автоматами під флюсом.

У 1953 році було побудовано найбільший у ті часи суцільнозварний міст через Дніпро – понад 1,5 кілометри.

Видатний вчений з України (родом з Житомира) Сергій Корольов у 1956 році стає генеральним конструктором  космічних кораблів. Почали виходити різноманітні наукові журнали. В окремих галузях – ракетно-космічна техніка, фізика кристалів, літакобудування, танкобудування,  УРСР досягла значних успіхів.      

Втрати в науці

Але практично усі видатні досягнення науки і техніки мали зв'язок з воєнною галуззю. Інші направлення в науці розвивалися значно слабіше.

Партійна установка на те, що кібернетика і генетика є «буржуазними лженауками» не давала можливості їм розвиватися в достатній мірі.

В біологічній науці продовжував «царювати» невіглас і шахрай Трохим Лисенко. Лисенко оголосив ген міфічною часткою, обіцяв Сталіну за допомогою власної методики (схрещення рослин, яровизація) вивести «надовочі» і «надфрукти», щоб вирішити усі проблеми сільського господарства.  Серйозні вчені нещадно критикували «лжевченого» Лисенка.

 У 1948 році, на серпневій  сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук академік Лисенко, при підтримці особисто Й. Сталіна, розпочав розправу над своїми науковими опонентами.

В УРСР в Харкові були звільнені з роботи завідуючий кафедрою генетики і дарвінізму університету професор І. Поляков і професор сільськогосподарського інституту С. Делоне. Зазнали утисків і переслідування видатні біологи Третьяков, Гришко, Шмальгаузен.

Розгром генетики, що отримав назву «лисенківщина», став однією з ганебних сторінок в історії біологічної науки. Він спричинив відставання Радянського Союзу в цій галузі у наступні десятиліття. Під гостру критику неодноразово попадала й кібернетика, що заважало продуктивній праці відомого вченого С. Лебедєва.

У 1947 році вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про помилки і погану роботу Інституту історії Академії Наук УРСР». Праці відомих істориків К. Гуслистого, М. Супруненка, М. Петровського були заборонені зі звинуваченнями у «антимарксистських поглядах», «націоналізмі», «пропаганді релігії» тощо. Таким чином, у післявоєнні роки розгул «ждановщини» на деякий час загальмував розвиток української науки.

4. Стан літератури і мистецтва в роки «ждановщини»

Вимоги партії і уряду до діячів літератури і мистецтва 

З 1946 по 1949 рік відбувається посилення контролю партійного апарату над літературою і мистецтвом.  Відповідальний секретар з питань ідеології Андрій Жданов  і  партія висунули діячам літератури і мистецтва наступні вимоги:

беззастережно дотримуватись класового підходу в творчому процесі; правильно відображати радянську дійсність, не допускаючи  карикатурності, глузування над радянським народом (часто це означало лакування радянської дійсності, однобічний її показ); не допускати в художніх творах безідейності, формалізму, космополітизму (тобто не можна  приділяти  увагу лише  загальнолюдським цінностям, на відміну від вітчизняних й  байдуже ставитися до Батьківщини, до її культурних традицій, надбань); не допускати вільнодумства і націоналізму.

Постанови ЦК ВКП(б)

«Ждановщина» розпочалася з  Постанов ЦК ВКП(б) стосовно тих чи інших літературно-мистецьких творів:

Серпень 1946 року – Постанова про журнали «Звезда» і «Ленинград»

Критика була спрямована проти творів поетеси А. Ахматової і письменника М. Зощенка. Сповіщалося, що поетеса  Анна Ахматова пише «пусті, песимістичні твори, що чужі нашому народові», а прозаїк Михайло Зощенко – «аполітичні, грубі, безідейні твори, що дезорієнтують нашу молодь». Цих авторів перестали друкувати.