Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Зараз настане мій кінець.

Я зіщулилася, очікуючи бурю, яка зараз пройдеться по мені зі швидкістю, яка я буду здатна витримати, але в ту мить несподівано відкрились двері, і я не знала чи радіти мені, чи співчувати тому хлопцю, на якого зараз споглядав Давид своїм похмурим поглядом.

— Перепрошую, я не хотів вам помішати. — промовив хлопець.

Давид мало не спопелив його поглядом. Хлопець перелякано відстрибнув у бік.

— Наступного разу стукай перед тим як зайти, і старайся більше не робити таких помилок, бо звільню нахрін. — промовив Давид, зупинившись перед хлопцем.

Хлопець винувато опустив голову, і Давид вийшов з кімнати.

— Я ж не знав, що тут хтось є. — пробурмотів хлопець.

— Не бери в голову. Він сьогодні просто не в настрої. — сказала хлопцю.

Я схопила чашку з чаєм і попрямувала до свого столу. Мені пощастило, бо до кінця дня з Давидом ми більше не перетинались. Коли я їхала до дому я була така втомлена, що хотіла одразу завалитись на ліжко.  Що я й зробила.

Потягнувшись до телефону я набрала номер сестри. Після декількох довгих гудків вона підняла слухавку.

— Я думала, що ти про нас вже забула. — мовила сестра.

Я важко видихнула, бо відчувала провину. Більше тижня я не появлялася вдома батька і сестри. 

— Вибач, мені соромно. — прошепотіла в слухавку. — Як батько?

— Без змін. — промовила Віолетта. — Лікарі кажуть, що йому потрібно лягати в лікарню, бо за ним потрібний нагляд. Але ти знаєш який він впертий.

— Знаю.

— А як в тебе справи. Як Андрій?

Сестра ще не знає, що ми вже не разом. Схоже прийшов час розповісти їй.

— Ми розійшлись.

Вона замовкла на декілька секунд.

— Ти в порядку? — невпевнено запитала.

— Не переживай все добре. — лагідно промовила я.

— Точно? — не вгамовувалась вона.

— На всі тисячу відсотків. — впевнено відповіла.

— Гаразд. Я просто хвилююсь за тебе.

Я не хотіла більше засмучувати її, тому запитала :

— Розкажеш як пройшов в тебе день?

Я втупилась поглядом в стелю, доки сестра із захопленням розповідала про поїздку і звичайне студентське життя. Коли закінчила виклик вже було пізно. Мої повіки важчали і я заснула.