Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Глава 5

Я сонно потягнулась рукою до телефону, щоб глянути на час. Було так страшенно зручно на цьому ліжку, що я не хотіла вставати. В мене ще було десять хвилин, тому я заховалася головою в шовкову наволочку.

Зазвичай я погано сплю на новому місці. Але минулої ночі я спала, як убита. Коли це все закінчиться мені буде сумно розлучатися з цим ліжком. І ці подушки…

Позіхнувши, я встала з ліжка. Хоч всією душею не хотіла цього. Розсунувши штори, я покрокувала до ванної. Це так зручно, коли є своя власна ванна. Прийнявши душ я висушила й уклала волосся, зробила легенький макіяж і одягнувшись зійшла вниз. Я очікувала побачити Давида на кухні або в їдальні, але його ніде не було видно. Здається, він вже поїхав.

Коли я підійшла до столу, помітила записку. На білому аркуші було рівним почерком написано :

Ігор чекатиме тебе ззовні, він відвезе тебе в офіс.

                                                                                                     Д.

Зробивши собі чай і декілька сендвічів я поснідала і вийшла з будинку. На доріжці біля машини помітила Ігоря. Він робив щось біля дзеркал, напевно регулював їх. Помітивши мене він випрямився і відкрив задні дверцята.

— Доброго ранку, пані Алісо.

Я трошки насупилась від того як він назвав мене.

— Доброго ранку. І, будь ласка, називай мене просто Аліса. Гаразд? — Я сіла в автомобіль.

— Якщо вам так буде зручніше, гаразд. — Він обійшов автомобіль і сів на місце водія.

Дорогою до компанії я переглянула список справ, які були заплановані на сьогодні. Ще доведеться той звіт переробляти. Я глибоко вдихнула і вимкнула телефон. За вікном мінялись будинки, переходячи з одного на інший. В одну мить мені прийшла думка, чи знає водій Давида про наші несправжні стосунки, мені потрібно вдавати перед ним чи ні?

Коли виходила з ліфта, не помітила як випадково наштовхнулась на якогось чоловіка.

­­— Ох, Перепрошую! — промовила я, виринаючи зі своїх думок.

— Нічого страшного, — сказав чоловік. — Ви в порядку?

Піднявши очі на чоловіка я зустрілась з його блакитними очима. Чоловік був худим, але з приємними рисами обличчя.

— Все гаразд. — усміхнулась йому.

— Ви тут працюєте? — поцікавився він.

Його погляд з інтенсивною зацікавленістю пройшовся мною. Але я вирішила не надавати цьому особливого значення. Можливо, він роздумує над тим фактом чи не бачились ми раніше.

— Так, у відділі фінансів.

За спиною незнайомця побачила невдоволений вираз обличчя Давида, і прийняла це явище за те, що пора завершувати цю не заплановану розмову.

— Вибачте, мені потрібно йти.

— Так, звичайно. Сподіваюсь ще зустрінемось. — усміхнувся мені чоловік.

Я натягнуто йому усміхнулась у відповідь й пройшла повз.

— Доброго ранку! — промовила я, коли проходила повз Давида.

На знак привітання отримала кивок.

— Потрібно поговорити. — сказав він, зайшовши за мною на кухню.

— Гаразд.

Я повернулась до нього обличчям.

— Коли я казав, що ти можеш з кимось зустрічатись я не казав робити це на очах у всіх. — невдоволено промовив.

Я насупилась.

— Не зрозуміла. Якщо ти про того чоловіка…

— Не виправдовуйся. — перебив мене він. — Просто не роби більше таких помилок.

— Стоп! Я не робила ніяких помилок. Ми випадково зіштовхнулись, я його навіть не знаю. — обурилась я.

— Мені все одно, хто він.

Мені вже починала набридати ця розмова. Він зараз схожий на ревнивого бовдура.

— Ти ревнуєш? — запитала я, очікуючи його реакцію на це запитання.

Він підійшов максимально близько до мене і напруга пройшлася моїм тілом.

— Назви мені причину, чому я повинен тебе ревнувати?

Він поглянув на мене прискіпливим поглядом, вивчаючи моє обличчя.

— Тому, що я твоя наречена. — сказала я, не знайшовши іншої відповіді.

Я підняла руку на якій була каблучка.

Він хмикнув.

— Несправжня наречена. — поправив мене.

Я звузила на нього очі й випрямилась, схрещуючи руки на грудях. Насправді мені дуже не подобалась ця ситуація, в якій я зараз перебувала. А я не бажаю перебувати там, де мені не комфортно. Я завжди тікаю з таких ситуації. Так, я визнаю це з відвертою чесністю. Але схоже моїй любій схемі прийшов кінець. Або я просто не витримала цього абсурду, в якому мене звинувачували.

— Поки в мене є ці привілеї, я буду так вважати. І твої звинувачення, відверто кажучи, виглядають як ніщо інше, як не обґрунтована ревність, любий.

Я не знаю для чого я додала ось це — любий. Можливо, щоб позлити, але це виглядало дурістю з мого боку. Помітила, як на його шиї сіпнулася вена. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍