Читати книгу - "Справа орхідеї, Олена Гриб"

– Що?! Як?.. Та дівчина… Вона не наклала на себе руки?

– З допомогою якогось доброзичливця Крейл обеззброїв Морла і зажадав відповідей. – Викрадач звернув у тінь розсохлого клена і заглушив мотор. – Морл сказав, що жінка з сім’ї Крейла приходила до нього, щоб убити, але він переконав її, що не винен у підступах жорстокої долі, це все воля божа, кара за гріхи предків. Почувши це, Шаса відкинула рушницю і стрибнула в річку. Для чужинців історія звучала злагоджено, та свої знали, що Шаса чудово плавала, і знали, що синці на її руках та шиї з’явилися не вдома. Її утримували під водою, доки вона не захлинулась, якщо тобі потрібні пояснення. Цього у твоїй статті я не бачив. А ти?

Саєн промовчав. Він дивився на юну дівчину в синій сукні, що йшла вулицею і ніби освітлювала тьмяні сірі стіни внутрішнім сяйвом. Від її усмішки розпрямлялося зів’яле листя, в очах сяяло небо, а руки пестили весь світ.

Насправді її не було. Саєн знав це, але насолоджувався видовищем, поки міг. Спека витягала всі соки. Він відчував, що перебуває на межі безпам’ятства, і хотів дивитися на мрію, а не на товстого смердючого мужлана, що плювався в’язкою слиною з мерзенним запахом.

– Звичайно, ні! Кожен причетний знає, що Шасу було вбито. Її поховали в освяченій землі, відспівали як годиться, але мій рапорт зник, з’явилася версія про самогубство. А Морл… Той сміттєвий бак бачиш? Він зумів добігти туди, а потім його наздогнала відплата. Ти писав, що фатальний удар завдав Румел Крейл. Писав? І ніде, розумієш, ніде немає і натяку на те, що Морла переслідували двоє. Крейл пішов на шибеницю без заперечень, бо втратив усе. Справу закрито. Справедливість перемогла. Чи ні?! – Поліцейський перехилився через спинку сидіння, дихнув на Саєна гниллю хворих зубів. – Це ж не справа, а мрія! На такій історії ти б підняв ще більше дешевих емоцій. Ти ж умієш на них тиснути… То чому тобі згодували кастровану казку із соціальним підтекстом? Ну?

«Не хочу знати. Не хочу!» – Саєн обм’як на втиснутому сидінні, ненавидячи себе за думки, що миготіли в голові.

Справу орхідеї підчистили через особистість того, хто міг бути другим убивцею. Її дали Саєну, бо дядько Круш знав: племінник у скуті, тож схопиться за будь-який шанс. Він зробить із історії цукерку, нічого не перевіряючи. Йому хочеться, щоб його помітили, і заради цього він заткне голос совісті, відкине розумні сумніви.

– Вгадай, чий удар зламав Морлу шию? – вкрадливо запитав поліцейський. – Кого зачепив Морл, окрім Крейлів? Хто був суддею, а не підсудним? Хто відгорював своє і живе, як і раніше? Хто? Нумо! Не підтискай хвіст! У твоїй статті згадувалося його прізвище. Ти знаєш це. І світ має дізнатися!

Саєн знав. Це знання вбивало його, тому він з радістю піддався вимогам спеки і знепритомнів.